Жозе Сарамаго: Прозріння

Комісар подивився на годинник, ще було не пізно, надто рано, щоб обідати, крім того, він зовсім не відчував апетиту, сухі грінки з маслом та кавою досі нагадували про себе в його шлунку. Він узяв таксі й наказав відвезти себе до саду, де в понеділок зустрівся з дружиною лікаря, бо якщо й прийшла в голову якась думка, то зовсім не обов’язково неухильно дотримуватися її. Він не мав наміру повертатися в сад, але ось ми бачимо його тут. Він хотів пройтися пішки, як комісар поліції, що спокійно робить свій обхід, побачити, скільки народу сюди напливло, й, може, навіть обмінятися кількома професійними зауваженнями з агентами-спостерігачами. Він перетнув сад, на мить зупинився, щоб подивитися на жінку з порожнім глеком, Залишили мене тут, здавалося, говорила вона, і сьогодні я потрібна лише для того, щоб дивитися на ці застояні води, минула ціла епоха, відтоді як камінь, із якого мене витесали, був білим, і з цього глека вдень і вночі струменів безперервний потік води, мені ніколи не казали, звідки витікає вся ця вода, я стояла тут лише для того, щоб нахиляти глек, а тепер із нього не витікає жодна крапля води, й мені також ніколи ніхто не скаже, чому припинився цей потік. Комісар промурмотів, Це як життя, моя дочко, воно починається невідомо навіщо й закінчується невідомо чому. Він намочив кінчики пальців правої руки й підніс їх до рота. Він не думав, що його жест може мати якесь значення, але той, хто подивився 6 на нього збоку, заприсягся б, що він вирішив випити цієї води, яка не була чистою, зеленого від багнюки, з вазою на дні водойми, брудної, як життя. Годинник пересував свої стрілки повільно, він мав час посидіти тут у затінку, але не сів. Повторив шлях, який пройшов тут із дружиною лікаря, звернув у її вулицю, видовище змінилося тут цілком, тепер тут важко було пропхатися, тут тепер стояли не маленькі групи людей, а величезна юрба, яка перегородила шлях автомобілям, здавалося, всі жителі ближніх кварталів покинули свої домівки, щоб побачити чиюсь появу, про яку було заздалегідь оголошено. Комісар покликав двох агентів у під’їзд одного з будинків і запитав, чи відбулося щось нове під час його відсутності. Вони сказали йому, що нічого не відбулося, що ніхто з будинку не вийшов, що віконниці були зачинені, і повідомили, що дві незнайомі особи, чоловік і жінка, піднялися на четвертий поверх і запитали, чи тим, хто в домі, не треба чогось, але з квартири відповіли, що їм нічого не треба, й подякували за турботу, Більше нічого, запитав комісар, Наскільки нам відомо, більш нічого, відповів один з агентів, написати звіт буде легко. Він сказав це вчасно, щоб підрізати крила комісаровій уяві, яка вже погнала його сходами нагору, де він натиснув би на кнопку дзвінка, назвався, Це я, увійшов і розповів про останні події, про листи, які він написав, про розмову з головним редактором газети, а тоді дружина лікаря сказала б йому, Пообідайте з нами, й він би з ними пообідав, і світ залишився б у мирі. Атож, у мирі, й агенти написали б у своєму звіті, 3 нами був комісар, який піднявся на четвертий поверх, а через годину спустився звідти, він нічого нам не розповів, що там відбувалося, але в нас склалося враження, що він там обідав. Але комісар пішов поїсти в інше місце, він їв мало й не звернув найменшої уваги на страву, яку поставили перед ним, о третій годині він знову був у саду й дивився на статую жінки, що нахилилася з глеком, схожа на людину, що чекає чуда, коли вода потече знову. О пів на четверту він піднявся з лави, на якій сидів, і пішки пішов у редакцію газети. Він мав досить часу й не мав потреби брати таксі, в якому, зовсім того не бажаючи, не зміг би опертися спокусі подивитися в дзеркальце заднього виду, того, що він знав про свою душу, було йому досить, і він не був певен, що не побачить у дзеркальці чогось такого, що йому буде зовсім не до вподоби. Ще не було чверті на п’яту, коли він увійшов до редакції. Секретарка вже була в приймальні, Пан директор чекає вас, сказала вона. Вона не додала пане Провіденціал, можливо, їй сказали, що прізвище відвідувача не таке, й тепер вона почувалася ображеною, що її так одурили, хай і неумисне. Вони пройшли тим самим коридором, але цього разу дійшли до самого його кінця, там повернули праворуч, і на других дверях комісар побачив напис Дирекція. Секретарка делікатно постукала у двері, і зсередини відповіли, Заходьте. Вона увійшла першою і притримала двері, щоб пропустити комісара. Дякую, більше ми вас не потребуємо, сказав головний редактор секретарці, яка відразу вийшла. Дякую, що ви погодилися поговорити зі мною, пане директор, почав комісар, Я відверто признаюся вам, що бачу великі труднощі з ефективним поширенням того матеріалу, про який розповів мені пан головний редактор, проте, думаю, не варт говорити, що я з великою цікавістю готовий ознайомитися з його повним текстом, Ось він, пане директор, сказав комісар, подавши йому конверт, Сядьмо, сказав директор, і дайте мені дві хвилини, будь ласка. Читання не приголомшило його так, як головного редактора, але він був, безперечно, спантеличений і стурбований, коли підвів погляд, Хто ви, пане, запитав він, не знаючи, що головний редактор уже запитував комісара про це, Якщо ваша газета погодиться опублікувати те, що тут є, то ви довідаєтеся, хто я такий, якщо ні, я заберу листа й піду звідси без зайвих слів, лише подякувавши вам за те, що ви погодилися згаяти для мене частину вашого часу, Я хочу інформувати вас, директоре, що пан має ще одного такого листа, якого хоче передати в іншу газету, сказав головний редактор, Достоту так, сказав комісар, я його маю із собою і передам його ще сьогодні, якщо ми не дійдемо з вами згоди, бо абсолютно необхідно, щоб це було опубліковано завтра, Чому, Бо завтра мій матеріал ще може перешкодити тому, щоб була вчинена несправедливість, Ви говорите про дружину лікаря, Атож, пане директор, бо з неї хочуть зробити цапа-відбувайла за те, що діється в нашій країні, Але це ж безглуздя, Не кажіть про це мені, скажіть це уряду, скажіть міністерству внутрішніх справ, скажіть вашим колегам, які публікують те, що їм наказують публікувати. Директор обмінявся поглядом із головним редактором і сказав, Ви повинні розуміти, ми не зможемо опублікувати вашу декларацію в такому вигляді, в якому ви її написали, з усіма подробицями, Чому, Не забувайте, що ми живемо в місті, яке перебуває у стані облоги, цензура пильно стежить за змістом преси, а надто таких газет, як наша, Опублікувати ваш текст означатиме, що нашу газету закриють того ж таки дня, сказав головний редактор, То ви нічого не зможете вдіяти, запитав комісар, Ми можемо спробувати, але не можемо бути певні в результаті, Як, запитав комісар. Після нового швидкого обміну поглядами з головним редактором директор газети сказав, Настав час, щоб ви, пане, сказали нам, хто ви такий, ви, звичайно, підписалися під своїм листом, але ми не можемо бути певні, що це прізвище не фальшиве, ви просто можете бути провокатором, якого підіслала сюди поліція, щоб випробувати нас і скомпрометувати, я цього не стверджую, зазначте собі, але хочу, аби ви зрозуміли, що ми не зможемо подовжувати нашу розмову, якщо ви, пане, зараз же не відрекомендуєтеся своїм справжнім прізвищем. Комісар засунув руку до кишені, дістав гаман. Ось дивіться, сказав він і подав директору своє посвідчення комісара поліції. Вираз обличчя директора негайно змінився від стриманого до приголомшеного, То ви, пане, комісар поліції, запитав він, Комісар поліції, ошелешено повторив головний редактор, якому директор передав документ, Атож, спокійно відповів гість редакції, і тепер, я думаю, ми можемо продовжити нашу розмову, Якщо пробачите мене за цікавість, запитав директор, що примусило вас зважитися на такий крок, Це моя справа, Назвіть мені бодай одну причину, аби я не думав, що все це мені сниться, Коли ми народжуємося, коли входимо в цей світ, ми ніби укладаємо договір на все своє життя, але може статися, що одного дня ми себе запитаємо, хто підписався за мене, я це запитав, а відповіддю є цей лист, А ви усвідомлюєте, якими можуть бути для вас наслідки, Атож, я мав досить часу, аби подумати про це. Запала мовчанка, яку порушив комісар, Ви сказали, що можете спробувати, Ми думали про невеличкий трюк, сказав директор і зробив знак головному редакторові, щоб той продовжив, Наша ідея, сказав головний редактор, полягає в тому, щоб опублікувати у вочевидь інших термінах, без риторики поганого смаку, те, що друкувалося в газетах сьогодні, а в кінці змішати все це з інформацією, яку ви нам принесли, це буде нелегко, а проте не здається мені неможливим, це питання вправності та щастя, Ми покладемо надію на неуважність або навіть на ледачість цензора, додав директор, молитимемо бога, щоб він подумав, Позаяк я це знаю майже напам’ять, то немає потреби дочитувати до кінця, На яку ймовірність успіху можемо ми сподіватися, запитав комісар, Правду кажучи, не таку велику, визнав головний редактор, але нам доведеться покластися саме на цю ймовірність, А якщо міністерство внутрішніх справ захоче знати, з якого джерела інформації ви здобули свої відомості, Спробуємо покластися на професійну таємницю, хоч це мало нам допоможе у стані облоги, А якщо вони наполягатимуть, якщо погрожуватимуть, Тоді хоч як би нам цього не хотілося, ми не матимемо іншої ради, як назвати вас, ми будемо, звісно, покарані, але найтяжчі наслідки впадуть на вашу голову, сказав директор, Дуже добре, відповів комісар, тепер, коли ми всі знаємо, на що ми можемо розраховувати, рушаймо вперед, і якщо молитися щось означає, тоді я молитимуся, щоб читачі не повелися так само, як, ми сподіваємося, поведеться цензор, тобто щоб вони дочитали ваше повідомлення до кінця, Амінь, хором відповіли йому директор і головний редактор газети.