Жозе Сарамаго: Прозріння

Звичайно, це була копія, але виготовлена зовсім в інший спосіб. Закінчивши роботу, він згорнув аркуші й уклав кожен в окремий конверт, позначений тим самим логотипом, заклеїв їх і на кожному написав відповідну адресу. Не було сумніву, що конверти передадуть у власні руки адресатам, які, побачивши на них логотип провіденційного страхового товариства, зрозуміють, що йдеться про важливу інформацію, яка заслуговує на негайну увагу.

Комісар почав готуватися знову вийти на вулицю. Поклав обидва запечатані конверти у внутрішні кишені куртки, одягнув плащ, хоча метеорологія давала найсприятливіший прогноз щодо того, чого можна чекати о цій порі року, до того ж, він мав змогу переконатися у правдивості цього прогнозу, визирнувши у вікно й подивившись на ріденькі й повільні білі хмаринки, які ковзали по небу. Можливо, вдягнути плащ примусила його ще одна важлива причина, адже плащ такого крою, з поясом, є своєрідним визначальним знаком детективів класичної доби, принаймні відтоді, як реймонд чандлер створив постать марлоу, тож коли люди бачать суб’єкта в крислатому капелюсі, насунутому на ніс, і в плащі із задертим коміром, вони негайно повідомляють одне одному, що тут блукає гамфрі богарт, гостро позираючи у щілину між задертим коміром плаща й опущеними крисами капелюха, і ця немудра наука доступна кожному читачеві книжок про поліцаїв і злодіїв. Наш комісар не носив капелюха, він ходив із непокритою головою, такою була сучасна мода, яка зневажала мальовничість і, як то кажуть, спочатку веліла вбивати, а вже потім запитувати в жертви, чи вона жива. Він спустився ліфтом, проминув портьє, який привітав його кивком голови зі своєї будки, й вийшов на вулицю, щоб виконати три мети сьогоднішнього ранку, а саме спожити свій запізнілий сніданок, пройти вулицею, де жила дружина лікаря, й рознести листи адресатам. Перше своє завдання він виконав у кафетерії, де випив філіжанку кави з молоком, з’їв кілька грінок із маслом, не таких хрустких і соковитих, як минулого разу, але таким воно є, життя, чогось прибуває, а щось відбуває, а до того ж любителів грінок із маслом стає все менше, як тих, хто їх виготовляє, так і тих, хто їх споживає. Можна простити ці банальні гастрономічні міркування чоловікові, який має в кишені бомбу. Він поїв, розплатився і широкою ходою рушив до своєї другої мети. Згаяв майже двадцять хвилин, перш ніж туди дійшов. Уповільнив ходу, коли звернув у ту вулицю, вдав, ніби просто прогулюється, хоч якщо там стовбичили поліціанти-спостерігачі, то була велика ймовірність, що вони звернули на нього увагу. Але йому було байдуже. Якщо хтось із них помітив його й доповість про нього своєму безпосередньому начальнику, а той директору поліції, а той міністрові внутрішніх справ, то можна не сумніватися, що альбатрос прокрякає своїм найнеприємнішим голосом, Не розповідайте мені про те, що я без вас знаю, повідомте те, що мені треба знати, а саме, чого там треба цьому паскудному комісарові, чого він туди приблукав. На вулиці зібралося більше людей, ніж зазвичай. Біля будинку, в якому жила дружина лікаря, люди стояли невеличкими групами, вони мешкали в цьому кварталі й, підштовхувані цікавістю, в більшості випадків невинною, але в декого й злорадною, прийшли сюди з газетою в руках на те місце, де мешкала звинувачувана, яку вони більш або менш знали, нерідко бачили її або входили з нею в якісь сусідські взаємини, чимало з них лікувалися в її чоловіка-офтальмолога. Комісар уже побачив, де розташувалися поліційні спостерігачі, один із них приєднався до досить численного гурту роззяв, другий з удаваною недбалістю прихилився до стіни, читаючи спортивний журнал, ніби у світі друкованої продукції для нього не було нічого важливішого. Те, що він читав журнал, а не газету, було легко пояснити, бо журнал, забезпечуючи надійний захист, займає набагато менше простору у візуальному полі того, хто спостерігає, і його легко сховати в кишеню, якщо раптом виникне потреба когось переслідувати. Поліціанти знають про ці речі, вони вивчають їх ще в дитячих садках. Але ті, які перебували тут, не знали про складні взаємини між комісаром, який прийшов сюди, та міністерством, від якого вони залежали, тому подумали, що він також належить до операції й прийшов сюди з’ясувати, чи все відбувається згідно з планами. Причин дивуватися не було. Хоча на певних рівнях корпорації пройшла чутка, що міністр невдоволений роботою комісара, і доказом цього було те, що він наказав повернути його помічників, залишивши його самого-одного, ця чутка ще не дійшла до найнижчих прошарків, у яких існували ці агенти. Я хотів би також прояснити, перш ніж про це забуду, що поліціанти, які поширювали ці чутки, не мали жодного чіткого уявлення про те, навіщо комісара послали до столиці, а отже, інспектор та агент там, де вони зустрічалися, тримали язик на припоні. Проте було цікаво спостерігати, хоч у цьому нічого кумедного й не було, як поліціанти підходили зі змовницьким виглядом до комісара й пошепки повідомляли йому, Новин немає. Комісар у відповідь кивав головою, дивився на вікна квартири й пішов геть із думкою, Завтра, коли газети опублікують імена й адреси, тут буде набагато більше народу. Трохи відійшовши від будинку, він побачив вільне таксі й підкликав його. Сів у машину, привітався, дістав із кишені газети, прочитав адреси й запитав водія, Яка з редакцій розташована найближче, Друга, Везіть мене, будь ласка, туди. На сидінні поруч із водієм лежала згорнута газета, він прочитав на першій сторінці надрукований кривавими літерами заголовок статті НАРЕШТІ ВІДКРИТО ОБЛИЧЧЯ ЗМОВИ. Комісар відчув спокусу запитати у водія, якої він думки про сенсаційну новину, опубліковану в сьогоднішніх газетах, але відмовився від цього, щоб його надто зацікавлений тон не виказав його професію, Мабуть, я надто страждаю, подумав він, через свою професійну деформацію. Але таксист сам заговорив на цю тему, Я не знаю, що ви думаєте, пане, але історія про жінку, що начебто не осліпла чотири роки тому, здається мені вигадкою, яка має допомогти продавати газети, якщо я осліп, якщо всі ми осліпли, то як могло статися, що ця жінка не втратила зір, це чутка, якій ніхто ніколи не повірить, А ще кажуть, ніби вона всіх умовила голосувати чистими бюлетенями, І те й те нісенітниця, жінка є жінкою, вона не втручається в такі справи, якби це був чоловік, ще можна було б повірити, а то жінка, пхе, Подивимося, як усе закінчиться, Якось та закінчиться, одна вигадка варта другої, ви, пане, навіть уявити собі не можете, скільки ми всього чуємо, сидячи за кермом, і я хочу сказати вам іще одну річ, Кажіть, кажіть, Усупереч тому, що думають люди, дзеркальце заднього виду служить не тільки для того, щоб бачити машини, які тебе переслідують, воно також допомагає бачити душі пасажирів, ви коли-небудь думали про таке, Ви мене здивували, я ніколи про таке не думав, А я вам правду сказав, це кермо багато чого навчає. Після такого відкриття комісар визнав за краще закінчити розмову. Лише коли водій зупинив машину й сказав, Приїхали, він наважився запитати, чи той факт, що у дзеркальці заднього виду можна бачити душу пасажира, стосується всіх машин і всіх водіїв, але його співрозмовник категорично заявив, Ні, пане, таке буває лише в таксі, лише в таксі.