Жозе Сарамаго - Прозріння

Розмова була короткою, Говорить голова виборчої комісії номер чотирнадцять, я дуже стурбований, тут відбувається щось надзвичайно дивне, досі не прийшов голосувати жоден виборець, ось уже більше години, як ми відчинені, й тут не з’явилося жодної душі, жодного виборця, звичайно, на погоду влада ніяк не може вплинути, злива, вітер, повені, так, пане, ми зберігаємо спокій, це само собою зрозуміло, для цього ми тут і поставлені, нема чого й говорити. Від цієї миті голова виборчої комісії якщо й брав участь у розмові, то лише кількома кивками голови, завжди згідливими, кількома вигуками, відразу придушуваними, й тричі або чотири рази намагався розпочати фразу, якої жодного разу не закінчив. Коли він поклав слухавку, то подивився на своїх колег, які сиділи за столом, але насправді він їх не побачив, він побачив лише краєвид, стулений із порожніх кімнат, чистих реєстраційних книг, із головами комісій та секретарями, що перебували в очікуванні, делегатами від партій, що обмінювалися розгубленими поглядами, міркуючи, хто в цій ситуації виграє, а хто програє, й одним із членів виборчої комісії, змоклого й послужливого, який повертався від дверей і повідомляв, що він нікого не побачив. Що вам відповіли з міністерства, запитав делегат від партій центру, Вони не знають що думати, цілком природно, що негода втримує багатьох людей удома, але вони неспроможні пояснити, чому в усьому місті відбувається те саме, що й тут, Але що таки вам сказали конкретно, наполягав делегат під правих партій, Вони сказали, що до кількох виборчих дільниць виборці прийшли, але в дуже малій кількості, так ніколи ще не бувало, А як у решті країни, поцікавився представник партій лівого крила, адже дощ іде не тільки в столиці, Саме це й збиває з пантелику, є такі місця, де ллє не менше, ніж тут, але люди там приходять голосувати, зазвичай їх приходить більше в тих регіонах, де погода добра, й до того ж метеослужба повідомляє, що на кінець ранку злива закінчиться. А може, й не закінчиться, а всередині дня поллє ще сильніше, припустив член виборчої комісії, який досі не розтуляв рота. Запала мовчанка. Тоді секретар засунув руку в одну з бічних кишень піджака, дістав звідти мобілку й набрав номер. Поки чекав, коли встановиться зв’язок, сказав, Ситуація у нас, як ото розповідають про гору та Магомета, якщо ми вже не можемо запитати у виборців, чому вони не йдуть голосувати, поставмо таке запитання перед членами наших родин, алло, привіт, це я, атож, поясни мені, чому ти досі не прийшла голосувати, що йде дощ, я знаю, у мене досі мокрі холоші штанів, а пробач, я ж бо геть забув, що ти мала намір прийти після обіду, атож, усе зрозуміло, я зателефонував тому, що тут у нас ситуація дуже складна, ти мені не повіриш, якщо я тобі скажу, що на нашу дільницю досі не прийшов жоден виборець, отаке-то в нас робиться, ну гаразд, цілую тебе, приходь. Він відключив мобілку й іронічно зауважив, принаймні один виборець нам гарантований, моя дружина десь надвечір прийде. Голова та інші члени комісії перезирнулися, усім стало очевидно, що вони повинні наслідувати приклад секретаря, а проте ніхто не хотів стати першим і всі мусили визнати, що за швидкістю думки й невимушеністю поведінки ніхто в цій кімнаті не міг зрівнятися із секретарем виборчої комісії. Той із членів, який виходив до дверей подивитися, чи йде дощ, відразу зрозумів, що він мусить з’їсти ще чимало хліба й чимало солі, щоб набути здібності секретаря, такого, якого ми мали тут, спроможного без жодних церемоній видобути зі своєї мобілки зайвий голос, як фокусник вихоплює з-під свого капелюха кроля. Побачивши, що голова комісії, відійшовши в куток, уже розмовляє зі своєю домівкою по мобільному телефону й що інші, видобувши свої апарати, тихо, майже пошепки роблять те саме, член комісії, який виходив довідатися про дощ, оцінив чесність своїх колег, жоден із яких не скористався телефоном, що тут стояв, призначений для офіційних розмов, а отже, й заощадив гроші для держави. Єдиний із присутніх, хто не мав власного мобільного телефону, делегат від лівих партій, мусив змиритися з цим і чекати повідомлень від інших, до того ж, мешкаючи у столиці сам-один і маючи родину в провінції, цей бідолаха не мав кому телефонувати. Одна за одною розмови закінчилися, найдовше говорив голова комісії, схоже, він вимагав від тієї особи, з якою мав розмову, щоб вона прийшла негайно, невідомо, чим це закінчиться, та хай там як, а це ж він мав би дістати мобілку з кишені першим, якби секретар підкинув йому цю ідею, якби цей суб’єкт шанував ієрархію, як ми всі її шануємо, і не вихоплювався наперед, а передав свою ідею своєму безпосередньому начальнику. Голова комісії видихнув повітря, яке зібралося йому в грудях, засунув телефон до кишені й запитав, Ну як, довідалися що небудь. Це запитання було трохи безглуздим, по-перше, що-небудь неодмінно довідається кожен, хто з кимось розмовляє, хай навіть із тих відомостей нема ніякої користі, а по-друге, не випадало сумніватися, що той, хто запитував, намагався скористатися своїм авторитетом, яким наділяла його посада, щоб уникнути свого обов’язку, який зобов’язував його першим довідуватися про всі інформації й керувати їхнім обміном. Якщо ми досі не забули те глибоке зітхання і владний тон, яким він намагався примусити заговорити своїх підлеглих, то логічно припустити, що його розмова зі своєю родиною не була такою мирною й інструктивною, якою заслуговувала бути розмова як свідомого громадянина й голови виборчої комісії, і що, втративши спокій, необхідний для добре обміркованих імпровізацій, він спробував ухилитися від труднощів, закликавши висловитися своїх підлеглих, що можна було розцінювати, ми вже знаємо, як найсучасніший спосіб бути начальником. Щодо членів комісії та делегатів від партій, за винятком представника від лівих, який за браком власних інформацій наготувався лише вислухати своїх колег, то всі вони висловилися в тому плані, що їхнім родичам не хотілося вимокнути до нитки, й вони вирішили чекати, поки небо очиститься від хмар, і лише тоді вшанувати своєю присутністю виборчі дільниці або, як дружина секретаря, планували прийти в самому кінці дня. Той член виборчої комісії, який вистромляв голову за двері, мав єдині причини бути задоволеним своєю розмовою з родичами. З мого дому ніхто мені не відповів, тож вочевидь вони уже в дорозі до місця, де збираються виконати свій громадянський обов’язок. Голова виборчої комісії сів на своє місце, й чекання поновилося.