Фредрик Бакман - Ведмеже місто

— Тату, тобі треба поговорити з Лео. Бо він страшенно злякається.

Мама з татом перезираються. Скільки ще років їхнє серце буде розриватися, ніби від інфаркту, коли вони згадуватимуть цю мить? Єдина людина, котра сьогодні не забула про молодшого брата, була його старша сестра.

Анн-Катрін сидить в ординаторській, не відводячи погляду від стіни. Вона, як і всі, чула, що поліція затримала Кевіна, але їй одній з небагатьох відомо, чому Майя в лікарні, тож вона розуміє зв’язок одного з іншим. Майя не впізнала Анн-Катрін, Кевін теж не впізнав би, хоч вона й сиділа на трибунах майже щоматчу відтоді, як він грав у дитячій команді. Чиїсь батьки залишаються безликими для деяких дітей.

Анн-Катрін надсилає смс своєму синові: «Хай щастить сьогодні». Бубу миттю відповідає: «Кев?? Ти щось чула??». Мама пише неправду: «Ні. Нічого. Милий, спробуй зосередитися на хокеї!». Минає кілька хвилин, і Бубу відповідає: «Я виграю заради Кева!!!». Мама тяжко сковтує слину і пише: «Я тебе люблю». Бубу відповідає, як усі підлітки: «Ок».

Анн-Катрін відхиляється на спинку твердого стільця, піднімає погляд на стелю і думає про всіх дітей, яким зараз так боляче. Чого лишень не побачиш у цій лікарні. Саме тому стільки її колег беруть лікарняні. Медсестри й лікарі не мають перерв ані на літні тренування, як-от у хокеї, ані фіналів, ані пауз. У них весь час сезон, день за днем, і від цього можуть ламатися навіть найміцніші. Навіть люди з Бйорнстада.

А коли навіть найміцніші не мають сил — хто ж тоді поведе інших?

Давід почав вставати й кашлянув, щоб привернути увагу хлопців, але спинився, коли побачив, що вони вже розсідаються. Але не через нього, а через Беньї. Хлопець стоїть посередині автобуса, по черзі дивиться кожному з них в очі, врешті зупиняє погляд на Філіпові, мовчазному хлопцеві, на рік молодшому за інших у команді, який живе на Височині, за три будинки від Кевінового.

— Філіпе, коли ми були малими і ти переживав, що серед усіх у команді ти найдрібніший і найгірший, коли ти не міг навіть підкинути шайбу вище жовтої рейки на бортику, що тобі казав Давід?

Філіп зніяковіло потуплює погляд на свої коліна, але Беньї бере його за підборіддя, щоб той поглянув угору Філіп не лише на рік молодший, він ще й багато років фізично відставав від таких гравців, як-от Бубу, тож ніхто навіть не помічав, як добре йому вдавалося все інше. Він був таким хлопцем, який зникає в роздягальні, нічого не каже, нікому не надокучає, просто є на своєму місці. За останні три роки він так само сором’язливо став найкращим захисником команди, і ніхто навіть не помітив, як це сталося.

— Плювати на інших, зосередься на тому, що залежить від тебе, — тихо відповідає Філіп.

Беньї киває і поплескує його по голові. Потім повертається до Вільяма Люта.

— Люте, а тобі що казав Давід, коли всі, крім тебе, навчилися їхати спиною вперед, і ти збирався кинути хокей?

Лют сильно кліпає і сердито витирає щоки.

— Зосередься на тому, що залежить від тебе.

Беньї бере Люта за плечі й дивиться йому прямо в очі, знову цитуючи тренера:

— Ми команда. Ми сильні, бо разом. Коли падає один, на його місце стає інший.

Лют витирає рукавом очі й продовжує:

— Спершу — команда, потім — ти. Клуб важливіший за індивіда.

Коли ніхто їх не чує, Беньї пошепки каже Лютові:

— Тепер ми розраховуємо на тебе, Люте, сьогодні ти наша зірка. Ти мусиш вести нас.

Якби Беньї тієї миті сказав Лютові вбити когось, той без вагань так би й зробив. Насправді ні наука, ні спорт не знають, хто вони — лідери, за якими ми йдемо. Ми просто не вагаємося, коли бачимо їх.

Беньї стає перед Бубу, велетнем, який був найкращим захисником команди, поки інші не навчилися їздити на ковзанах краще.

— Бубу, що майже найкрутіше на світі?

Бубу якийсь час мовчить, а тоді, вагаючись, відповідає:

— Перепихатися, чи що?

Хтось із юніорів пирхає. Беньї нахиляється до масивного обличчя Бубу.

— Але спершу ми виїдемо на лід і зробимо те, що найкрутіше за все, Бубу. Ти ж знаєш, що тобі сьогодні потрібно?

Бубу піднімається.

— Лише одне, так?

— Перемога, — каже Беньї.

— Перемога! — кричить Бубу.

— ПЕРЕМОГА! — горланить автобус.

Давід сідає на своє місце. «ПЕРЕМОГА! ПЕРЕМОГА! ПЕРЕМОГА!» — горланить автобус, і Давід стирає смс від Кевінового тата. Коли підходить Бенґт і запитує, чи вже щось відомо про те, чому Кевіна забрала поліція, Давід лише хитає головою й каже:

— Ні. Нічого. Треба зосередитися на тому, що залежить від нас.