Фредрик Бакман - Ведмеже місто

Один спонсор роздратовано дивиться на годинник.

— Хіба він не мав уже бути тут?

Зі спітнілих пальців директора вислизає телефон.

— Він уже їде. Думаю, відвозить дітей до школи.

Спонсор зневажливо посміхається:

— То в його жінки-адвокатки важливіша зустріч, як завжди? Для Петера це робота чи якесь хобі?

Хтось із членів правління прокашлюється і напівжартома-напівсерйозно каже:

— Нам потрібен спортивний директор, який буде як чобіт. А не як тапок.

Спонсор хмикає і докидає:

— Може, наймемо його дружину натомість? Туфлик на шпильці в ролі спортивного директора — непогано?

Чоловіки в кімнаті заходяться сміхом. Відлуння піднімається аж до стелі.

Розшукуючи дружину, Петер заходить на кухню, але там натрапляє на найкращу доньчину подругу Ану. Вона саме готує смузі. Принаймні виглядає на те, бо вся мийка захляпана загрозливою на вигляд рожевою рідиною, яка, крапля за краплею, розтеклася до країв, готуючись напасти, перемогти й анексувати паркетну підлогу. Ана знімає навушники.

— Доброго ранку! Цей ваш блендер до одного місця!

Петер глибоко вдихає.

— Привіт, Ано. Ти сьогодні… так рано.

— Та ж я ночувала тут! — безжурно відповідає Ана.

— Знову? Це вже… вчетверте поспіль, чи як?

— Я не рахувала.

— Так, я помітив. Дякую. А ти не думаєш, що часом добре було б піти ввечері додому і… ну, не знаю… Перевдягнутися, взяти інший одяг чи щось таке?

— Та це взагалі не проблема. Я ж, типу, весь одяг принесла сюди.

Петер потирає потилицю і робить зусилля сприйняти ситуацію так само радісно, як Ана.

— Ну, це… чудово. Але… твій тато хіба не скучає за тобою?

— Та ні. Ми часто говоримо по телефону.

— Так, це зрозуміло, але я хочу сказати, що тобі, можливо, варто колись піти додому і переночувати у себе? Може, якось?

Ана запихає у блендер забагато якихось морожених ягід і фруктів невизначеного вигляду і здивовано витріщається на Петера:

— Добре. Але це завал як незручно, бо в мене весь одяг тут.

Петер довго стоїть і дивиться на Ану. Потім вона вмикає блендер, забувши спершу накрити його кришкою. Петер виходить у передпокій і з відчаєм, що стрімко наростає, кричить:

— ЛЮБА!

Майя далі лежить у ліжку, повільно перебирає струни гітари, звуки відбиваються від стін і стелі, уповільнюються і стихають, відходячи у порожнє ніщо. Ніким не почуті прохання, щоб хтось відгукнувся. Майя чує, як на кухні гуркотить Ана, як у передпокої метушливо минають одне одного батьки: тато ще сонний і здивований, ніби щоранку прокидається в якомусь незнайомому місці, а мама цілеспрямована, як радіокерована газонокосарка, в якій перегорів запобіжник для розпізнавання перешкод.

Її звати Міра, але вона ніколи не чула, щоб у Бйорнстаді хтось так звертався до неї. Врешті-решт вона здалася і погодилася на звертання «Мія». Люди тут настільки небагатослівні, що їм, здається, не хочеться гаяти час на приголосні. Спочатку Міра розважалася тим, що перепитувала: «Ви мали на увазі Піта?», коли хтось із місцевих питав про її чоловіка. Але люди лише серйозно дивилися на неї і повторювали: «Ні, Петера!». У цих краях іронія, як і все інше, перетворюється на лід. Тепер Міра радіє хоча б із того, що з погляду економії приголосних в її дітей зразкові імена: Лео і Майя. Тож у жодного працівника з реєстрації прописки не вибухне голова.

Міра рухається невеликою віллою звичним маршрутом, одягається і п’є каву, разом із тим поступово опиняючись у ванній, передпокої та кухні. У кімнаті доньки піднімає з підлоги светр і одним махом згортає його, миттєво зауважуючи, що доньці вже час відкласти гітару і встати.

— Іди в душ, від тебе такий запах, ніби в кімнаті щось горіло і пожежу гасили «Ред Буллом». Через двадцять хвилин тато відвезе вас до школи.

Майя неохоче, але досить відточеним рухом викочується з ліжка. Її мама не з тих, з ким можна сперечатися, її мама — адвокатка, і не лише в робочий час.

— Тато сказав, що сьогодні ти нас відвезеш.

— У тата недостовірна інформація. І, будь ласка, попроси Ану прибирати на кухні, коли вона закінчує готувати свої смузі. Вона мені подобається, це твоя найкраща подруга, і я не проти, щоб вона ночувала в нас частіше, ніж удома, але якщо вона збирається готувати смузі в нас на кухні, їй треба навчитися закривати блендер кришкою, і ти повинна пояснити їй хоча би БАЗОВІ функції чортової ганчірки для посуду. Окей?

Майя припирає гітару до стіни і вирушає до ванної, але повернувшись до матері спиною, вона так закочує очі, що на рентгенівському знімку її зіниці можна було би переплутати з камінням у нирках.