Фредрик Бакман - Ми проти вас

Коли в тунелі стає пусто, Жанетт схиляється над Лео — у нього все обличчя в крові, але дихання рівне, і, на подив Жанетт, очі розплющені. Погляд спокійний, притомний. Вільям копав його і бив, але хтось мусив стримувати його, тому що обличчя Лео не розбите на місиво. В нього нічого не зламано, тіло вкрите синцями, але їх можна приховати під одягом — так само, як подряпини. Припухлість під очима і носом не така вже й страшна, щоб Лео не зміг ввечері збрехати мамі, сказавши, що на фізкультурі йому запустили м’ячем по голові.

— Не треба було цього робити, — каже хлопець до вчительки.

— Та знаю, — не заперечує вона.

Жанетт розуміє його слова як турботу про неї, але Лео не це мав на увазі.

— Ви що, ніколи не бачили документалок про дику природу? Звірі найнебезпечніші тоді, коли їх поранено, — булькоче Лео, відчуваючи присмак крові в роті.

Тільки-но на дванадцятирічного хлопця перестали сипатися удари, як він уже почав думати про помсту. Лео пам’ятає, що Вільям копав його в стегно, а не в колінну чашечку, цілився в м’які частини тіла, але не вибивав йому зуби, залишив синець на плечі, але не став ламати йому руку. Вільямове милосердя Лео не стане вважати добротою, а лише слабкістю. Йому ще дістанеться.

Коли дванадцятирічний малий, похитуючись, стає на ноги, Жанетт винуватим тоном каже:

— Треба заявити на нього в…

Лео смикає головою.

— Я спіткнувся і впав. Вільям допоміг мені встати. А якщо ви розкажете інакшу версію, я буду свідчити, що ви ударом збили з ніг учня!

Вчителька мала б запротестувати, опісля буде легко її засуджувати за те, чого вона не зробила. Але в цих лісах людей вчать тримати язика за зубами, на добре це чи на зле. Жанетт знає, хто старша сестра Лео, і розуміє, що в нього багато причин бути розлюченим. Якщо вона розповість про те, що сталося, — у школі або в поліції, — хлопець перестане їй довіряти. І тоді в неї вже не буде шансу порозумітися з ним. Тому Жанетт каже:

— Давай домовимося. Я нікому не розповідатиму. Якщо ти зайдеш до собачого притулку Адрі Овіч — знаєш, де це?

Хлопець киває, без сліду пихи, витирає ніс від крові рукавом светра.

- І для чого?

— У мене там клуб бойових мистецтв.

— Хочете навчити мене битися?

— Хочу навчити тебе НЕ битися.

— Вибачте за нахабність, але вам дуже погано вдається не битися, — завважує Лео.

Жанетт присоромлено усміхається. Лео повільно, долаючи біль, суне до виходу, але коли вчителька робить спробу допомогти йому, він відштовхує її руку. Не агресивно, але обриваючи початок можливих переговорів. Хлопець розуміє наміри вчительки — вона намагається врятувати його.

Але їй це не вдасться.

Намагаєшся бути хорошим батьком усіма можливими способами, але ніколи не знаєш, як треба. Ні, ця робота не з важких — вона просто неможлива. Петер стоїть перед дверима до кімнати своєї доньки, в руці тримає барабанні палички. Майя була його маленькою дівчинкою, його робота — захищати її, а тепер він навіть не в силах поглянути доньці в очі. Тому що йому дуже соромно.

Коли Майя була маленькою, вони лежали вдвох на вузькому ліжечку в ті особливі ночі, коли здавалося, ніби крім них на Землі взагалі не залишилося людей. Мале дитинча засинало, тулячись до Петерової шиї, а він навіть не смів дихати. Її серденько билося у швидкому ритмі, ніби у кролика, а його — відмірювало удари в такт. І Петер був таким щасливим, аж сам цього лякався — настільки, що міг думати лише про уламки, на які знову могло розлетітися життя. Діти роблять нас вразливими. У цьому проблема всіх мрій — піднімаєшся на гірську вершину і раптом розумієш, що боїшся висоти.

Тепер Майї шістнадцять. Тато стоїть перед її дверима і, як останній боягуз, не може постукати. Коли Майя була маленька, він завжди називав її Огризочком. Донька не любила хокей, тож коли вона втратила голову через гітару, Петер навчився грати на барабанах лише заради того, щоб лабати з нею в гаражі. Минали роки, і вони грали дедалі рідше: тато був такий зайнятий, звісно. Робота, дім, життя. Частіше починаєш говорити слово «завтра». Коли донька підходила до нього з барабанними паличками, він запитував: «Ти вже зробила домашні завдання?».

Але зараз він тримає в руці барабанні палички. Обережно стукає у двері до Майї. Ніби має слабку надію, що вона не почує.

— Та-ак? — бурмоче Майя.

— Я просто подумав запитати, чи ти… гітара в тебе? Хочеш… можемо трохи пограти в гаражі?