Андрій Курков - Ключі Марії

— Звісно, це честь, коли сидиш біля такого офіцера, а він вишмаркує носа тобі під ноги.

— О, дякую, вже маю що на тебе донести, — розсміявся Степан. — Але якщо поважно, то це означає, що вони не одного мене завербували. І тепер, якщо хтось промовчить про якусь слизьку бесіду, то другий чи навіть третій донесе.

— Ну, що ж — мене теж викликали, — признався Богдан.

— І тебе? — Шурхало був щиро здивований.

— Так, на завтра. В обід. Вже й Рудницького попередили, що він мене заміняє.

— То, може, тебе хочуть арештувати?

— Ні, виглядає на щось інше. Попросили мене перечитати уважно хроніку Ольгерда.

— Навіщо це їм?

— Звідки мені знати... Завтра довідаюся.

— Що ж, повертаймося до гостей...

Жінки тим часом жваво обговорювали появу совєтських дам в театрах і філармонії. Їхній вигляд вражав: неймовірний коктейль запахів і, звичайно ж, червоні берети, які вони ніколи не скидали, бо лінувалися робити фризури.

Чоловіки натомість залізли в політику. Гості Марковича були давніми спільними друзями, як господаря, так і Куриласа, віддавна ні з чим один перед одним не крилися і не кремпувалися. Не відчували страху й зараз, коли зачепили теми доволі загрозливі.

— Цікаво, що вони арештовують навіть членів Компартії Західної України, — сказав викладач мовознавства Олексій Гуркевич. — Тих, що виїхали до СССР, розстріляли ще в тридцять сьомому, а тепер виловлюють тих, хто, довідавшись про колективізацію та голод, повернув совєтському консулятові у Львові свою членську картку. Цього вони нікому не дарують. Арештували вже журналіста Степана Рудика [8] Рудик Степан (1890—1939) — український політичний діяч, член КПЗУ. Редагував у Львові в 1923—1931 роках літературно-політичний місячник «Культура». За проукраїнські погляди в 1939 році був заарештований НКВС і розстріляний. і його товариша, видатного жидівського комуніста Людвіґа Розенберґа [9] Розенберґ Людвиґ (1894—1940) — військовий та політичний діяч єврейського походження. У 1914—1916 роках воював у Легіоні УСС. Член КПЗУ, відстоював національні ідеї. Був в’язнем польського концтабору Береза Картузька. Під час совєтської окупації Галичини розстріляний у Львові. , вони обоє віддали назад членські книжки КПЗУ на знак протесту. А коли їх арештували, то викинули їхні сім’ї на вулицю, конфіскувавши все майно. Обоє отримали по вісім років в’язниці.

— Ну, Сальцьо Розенберґ, як ми його по-приятельськи кликали, поплатився, мабуть, ще й за те, що був сотником, членом проводу українського січового стрілецтва і воював проти москалів, — втрутився Курилас. — Такі в них теж у списку.

— До мене звернувся мій випускник, дуже мудрий і дієвий хлопець, якого громада села вибрала на війта, — розповідав Маркович. — Але ще треба було, аби його затвердили в райкомі. Коли ж він приїхав туди, секретар райкому прискіпливо прочитав його біографію та анкету і запитав: «А чи є у вашому селі хтось, хто за Польщі сидів у тюрмі?» Він здивовано відповів, що його село було дуже бідне, затуркане, там ніхто не займався політикою, а тому ніхто заарештований не був. А секретар: «Мені не йдеться про політику. Мене цікавить, хто взагалі сидів у тюрмі?» Хлопець тоді згадав, що справді один чоловік був засуджений за те, що забив сокирою свою жінку. «О! — втішився комісар. — Якраз таких нам і треба!»

Всі розсміялися.

— То правда, якраз таких їм і треба, — погодився Гуркевич — Людей безсердечних і жорстоких. Адже вони мусять організувати колективізацію, і всіх заможних господарів, оголосивши куркулями, виселити на Сибір. М’якосердих і совісних на це діло не візьмуть.

— Дехто намагається з ними загравати, як от Квіцінська, що має на Коперника велике багате помешкання. Вона запросила кількох червоних командирів до себе на прийняття, накрила щедрий стіл, повитягала старі запаси алкоголю. А завершилося все тим, що командири напилися, посварилися, побилися, потрощили їй посуд, поперекидали меблі, а потім ще й донесли в НКВС на буржуйку.

— Та так їй і треба. Стара дурепа, — махнув рукою Маркович. — А що ваш син, Богдане? Давався чути?

— На жаль, ні. Сюди ж ніхто від них не перебігає. От жодних вісток і нема.

Через неглибокий сон Бісмарк почув приглушені незнайомі голоси, брязкання посуду і автомобіль, що проїхав під вікнами. Йому захотілося перевернутися на другий бік, але зробити це виявилося не так легко. Розплющивши очі, він побачив, що прокинувся в каварні, сидячи на м’якій кушетці за столиком.