Пауло Коэльо - Хіппі

Вони пішли в буфет і частувалися різними вегетаріанськими лагоминками, слухаючи, як одна з осіб, одягнутих в оранжеве, пояснювала, хто вони, для недавно прибулих. Таких, певно, було багато, і навернути когось у таку хвилю здавалося дуже легко, оскільки західні люди обожнюють усе, що походить з екзотичних земель Сходу.

— Ви, мабуть, зустрілися з якимись людьми з нашої групи, поки прямували сюди, — сказав той, хто здавався найстаршим, білобородий і з побожним виразом обличчя безгрішної людини. — Первинна назва нашої релігії дуже складна, тож можете називати нас просто крішнаїти — так нас знають уже багато віків, адже ми віримо, що повторення «Харе Крішна, Харе Рама» зрештою може звільнити наш розум, даючи простір, аби проникла енергія. Ми віримо, що все на світі єдине, у нас колективна душа, і кожна крапля світла в цю душу зрештою проникає в усі темні точки довкола. Хто бажає, може взяти книгу «Бгаґавад-Ґіта» на виході й заповнити формуляр для формального приєднання. Вам нічого не забракне — так пообіцяв Пресвітлий Господь перед великою битвою, коли один з воїнів відчув провину за участь у громадянській війні. Пресвітлий Господь відповів, що ніхто не вбиває й ніхто не вмирає — йому належить лише виконати свій обов’язок і зробити, що наказано.

Він узяв один з примірників згаданої книги: Пауло зацікавлено дивився на Гуру, а Карла не менш зацікавлено — на Пауло, сумніваючись, утім, чи він не чув цього раніше.

— О, сину Кунті, або ти помреш на полі бою і здіймешся до планет на небі, або переможеш ворогів і завоюєш омріяне. Отже, замість шукати мету цієї війни уставай і борись.

Ґуру згорнув книгу.

— Ось що ми маємо робити. Не витрачаймо час, кажучи «це є добре» чи «це є погано», а виконаймо наше призначення. Це воно привело вас сьогодні сюди. Хто бажає, може вийти з нами, щоб танцювати й співати на вулиці, одразу по обіді.

Очі Пауло засяяли, і попри його мовчанку Карла й так усе зрозуміла.

— Чи не думаєш іти з ними?

— Звичайно. Я ніколи отак от не співав і не танцював на вулиці.

— А ти знав, що вони дозволяють секс лише після одруження, й то лише для продовження роду, а не для задоволення? Ти гадаєш, що група, яка називає себе такою просвітленою, здатна відкинути, заперечити, засудити таку прекрасну річ?

— Я думаю не про секс, а про танець і музику. Я вже давно не слухав музику й до того ж сам не співаю, і це — чорна діра в моєму житті.

— Я можу сьогодні ввечері повести тебе поспівати й потанцювати.

Чому ця дівчина так зацікавлена в ньому?

Вона могла б дістати собі будь-якого чоловіка, якого б захотіла, у будь-який час. Він почав згадувати аргентинця — можливо, вона потребувала спільника для роботи, на яку він аж ніяк не був налаштований. І вирішив спитати прямо:

— Ти знаєш Дім висхідного сонця?

Його запитання могло бути витлумачене у три способи: по-перше, чи вона зналася на музиці («The House of the Rising Sun», The Animals [30] «Дім висхідного сонця» гурту «The Animals». ). По-друге, чи знала, про що ця музика. І по-третє, нарешті, чи хотіла б поїхати туди.

— Облиш дурниці.

Цей хлопець, якого спочатку вона сприйняла за такого розумного, чарівного, мовчазного, піддатного контролю, мабуть, усе розумів хибно. І, хоч би як важко в це повірити, вона потребувала його більше, а не навпаки.

— Гаразд, ти йдеш з ними, а я на віддалі. Зустрінемося наприкінці.

Вона хотіла додати: «Я вже пройшла етап крішнаїзму», — але стрималася, щоб не сполохати здобич.

ка радість — бути там, стрибаючи, плигаючи, співаючи на всі груди, наслідуючи цих людей, що вдягаються в оранжевий колір, калатають у китайські дзвіночки і, здається, перебувають у мирі з життям. Ще п’ятеро дівчат вирішили піти з групою, а поки група крокувала вулицями, приєднувалось іще більше людей. На кожному кроці він повертав голову, щоб побачити, чи голландка й далі слідує за ним. Він не хотів утратити її, обоє зблизилися через якусь незбагненну загадку, що потребувала, аби її зберегли. Так, вона була там, на безпечній відстані, уникаючи бути впізнаною монахами або учнями монахів, і щоразу, як їхні погляди схрещувалися, вони всміхались одне одному.

Вузол зав’язувався й міцнів.

Вона згадала дитячу казку, «Флейтист із Гамельна», у якій головний персонаж, аби помститися місту, що пообіцяло заплатити йому й не зробило цього, вирішив зачарувати дітей і вивести їх геть далеко силою своєї музики. Це відбувалося й тепер: Пауло перетворився на дитину й танцював посеред вулиці, що геть різнилося від років, які провів, занурений у книги з магії, виконуючи складні ритуали й гадаючи, ніби наближається до справжніх аватарів. Чи воно так, чи ні, але танці й співи теж допомагали досягти того духовного стану.