Юрій Андрухович - Дванадцять обручів

Перелазячи на своє сидіння, вона зачепила коліном його бік. Він удавано зойкнув. Але подумав, що буде недоречним повторити жарт про яйце.

– От бачиш - усе в порядку, - захихотіла вона. - Я знову незґрабна. Давай покуримо одну на двох?

Він довго клацав запальничкою, тоді зробив першу затяжку і, передаючи їй сигарету, продекламував:

Буває, що мерців з металу люди, мов шакали, в сні тривожать

і крам своїх жадоб, і спраг, і нужд, мов на базарі, розкладають,

і мертві тулуби у синяві ночей стають за грішні ложа

бездомних любощів кривляк і шлюх, що зорі зла в них чад вливають…

– Це той Антонич? - запитала вона. - Цікаво, де він зараз.

(Вона несамохіть вимовила останню фразу - мабуть, лише тому, що саме в цю мить її дочка впустила до себе найпершого коханця, бо одинадцятий обруч - це коли двоє стають одним).

– Я думаю, у своїй корчмі на місяці, - відповів Артур. - Де йому ще бути?

– То як там у нього про ті бездомні любощі? - вона почала одягати один по одному свої светри.

– Бездомні любощі кривляк і шлюх, - нагадав Артур.

– Ну от. Підходить, але не цілком, - погодилася вона. - Тому що ти страшенний кривляка.

Він не піддався на її виклик, лише скривив гидку й веселу гримасу. Артур Пепа не міг бути мавпою за роком народження, але часом бував по жизні.

– Знаєш, - сказала вона, - я збираюся перелізти на заднє сидіння і трохи поспати. Однаково нам нікуди звідси не вибратися. Ти не розділиш зі мною ложе?

– Якщо воно грішне, то розділю, - пообіцяв Артур.

– Усе в наших силах, - запевнила вона. - Дозволяю розбудити, як тільки захочеться.

Він також примостився - аве, Крайслер! - на тому широченному і двозначному, ніби деканова отоманка, шкіряному сидінні, а тоді обвив руками її стегна.

– Дозволяєш розбудити? - замурмотів по-своєму десь коло її вуха. - Гаразд. Якщо не просплю ранкову ерекцію.

Вони ще трохи посміялися, а тоді ще трохи поговорили, змагаючись у дурницях, а тоді ще разом покурили, бо - нічого не вдієш і ніде правди сховати - коли після сексу буває розмова, то швидше за все буває й любов.

І щойно пізніше, за невизначений жодною хронометрією проміжок часу, Рома Воронич вислизнула з його обіймів, завела старезний автомобіль і пустилась їздити ним по незліченних покоях пансіонату, врізаючись у стіни і збиваючи з постаментів урни й вогнегасники. Що снилось Артурові, невідомо - на все своя таємниця.

Але коли йому почала снитися собача зграя, що гонить берегом Річки, настав ранок. Погода внадцяте змінилася - усе, що вночі було снігом, тепер прискорено тануло, стікало, скрапувало, нестерпно теплий вітер намагався позривати всі голови з плечей, навіть отут, на дні провалля.

Побачена уві сні зграя виявилася насправді одним-єдиним псом, щоправда, доволі великим, якимось вівчарковим мішанцем, і він самозабутньо заливався гавкотом, підвівшись на задні лапи і тицяючись писком у крайслерові віконні скла. Безумовно, йому не могла подобатися ця заскочена уві сні і сполохана пара двоногих. Якого хріна вони тут роблять? Що це взагалі за діла?

Розлючений пес був не самотнім у своєму обуренні. Він прибіг сюди в супроводі аж трьох мєнтів, з яких один тримав напоготові калашніка. Інший - судячи з ряду золотих зубів та фізіономії в цілому, найстарший - жестом наказав їм вилазити. При цьому ще один, третій, зі знанням справи узяв пса на шворку, від чого той став захлинатися ще запекліше.

Мружачись від вітряного світла, що тепло і боляче різонуло по очах, трохи безпорадні й сильно заспані, Артур Пепа і Рома Воронич, після кількох дурнувато-невдалих спроб відчинити крайслерові двері, все-таки спромоглися повилазити - через переднє сидіння. Щойно ступивши на танучу під ногою землю, Артур відчув, як бездарно і ганебно він відлежав ногу. Тепер стояти доводилося фактично на одній. А тут ще й на додачу: жахливий вітер, від якого колеться голова, шум таловини, біль очей, тризуби на кашкетах, доведений до встеклості гавкіт, гидота в роті, напівнацілений калашнік і всі ці питаннячка на кшталт хто такі? звідки взялися? що робимо? удостовірєнія?.

Артур Пепа зміг відповісти на перші три з них. Документів при собі вони, звісно, не мали, і досвідчена Рома також. Туристи, казав Артур Пепа (третій з мєнтів урешті цитьнув на пса і той в момент заткався, старий шланг), туристи ми зі Львова, відпочиваємо в Карпатах.

Туристи ми зі Львова, в Карпатах відпочиваємо, у Львові проживаємо за адресою, сказала Рома. А тут ховалися ми від бурі, такі промоклі, що йой.