Юрій Андрухович - Дванадцять обручів

Здесь есть возможность читать онлайн «Юрій Андрухович - Дванадцять обручів» — ознакомительный отрывок электронной книги совершенно бесплатно, а после прочтения отрывка купить полную версию. В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Год выпуска: 2004, Издательство: Видавництво Критика, Жанр: Современная проза, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Дванадцять обручів: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Дванадцять обручів»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

Нового роману від Юрія Андруховича чекали вже давно, дехто навіть і чекати кинув. Утім, мабуть, ніхто не сподівався такого незвичного Андруховича - хіба тільки ті, хто усвідомлював, що виводити Андруховичеву прозу треба вже не так від бубабістської трилогії, як від "Центрально-східної ревізії" - строгого, піднесеного й скорботного роману, замаскованого під "есей". Окремі фраґменти "Дванадцяти обручів", опубліковані в "Потязі" та "Критиці", тільки збивали з пантелику: лишаючи загальне враження невластивого Андруховичу письма, вони, водночас, були надто різними, аби через ці дві точки отак просто пройшла пряма уявлюваного роману. Тлумачити нову Андруховичеву прозу, здається, значно складніше, ніж старіші його ігрові та постмодерні твори. Вона виразно менш складна і складена, натомість прозоріша й самодостатніша, себто не настільки інтертекстуальна (хоча таки інтертекстуальна), не настільки філологічно залежна (хоча таки залежна), не настільки потребує продовження й доконання в лабиринті схолій і ґлос (хоча таки потребує). Оповіддю тут керує не беззастережна логіка карнавалу, люба молодому й веселому "деміюргові", і не витончена логіка лінґвістики, звична вченому укладачеві антологій, а скептичний і парадоксально іронічний патос зрілого поета, мандрівника світами, розвідника потаємних надр Центральної і просто Европи, який прискіпливо ревізує самі підвалини і цілий фундаментальний лексикон колись баґательного і несуперечливого бубабістського парадизу. Із тієї тотальної ревізії якось непомітно та безпомильно висновується тотальна невідворотність смерти, прикрої, але, поза тим, не жахливої. Для епікурейця Андруховича висновок не сказати б геть зовсім неочікуваний. Зрештою, щойно він закінчив пере(у)кладати свою антологію американської поезії, а хіба О'Гара чи Ешбері не саме цього (хоча не тільки цього) навчають? Ця проза смертна онтологія, власне, і є глибинним сюжетом оповіді, найголовнішим рушієм химерного наративу, і його головним героєм - поруч із іншими дійсними й удаваними постатями, отими зникомими Цумбрунненнами, Пепами, Антоничами, Орфеями - є така собі тлінна людина, певна людина, котра пише роман, подорожує потягом між Сучавою та Бухарестом, іде собі на південь і трохи на захід, аж раптом усвідомлює, що подорож ця - "ніщо інше, як епілог. І тому цей потяг - центральноевропейський, ці кукурудзяні та соняшникові поля за вікном - Румунія, ці сміттєзвалища навколо бетонних почвар - Циганія, а ця нескінченна гориста смуга на обрії - Карпати. Але хто в такому разі цей єдиний у всьому вагоні пасажир, цей я?"

Дванадцять обручів — читать онлайн ознакомительный отрывок

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Дванадцять обручів», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Тим часом Пепину увагу привернув нічим особливим, крім худизни і пшеничних вусів, не прикметний тип у костюмі, явно пошитому ще в сімдесяті якоюсь чи не коломийською швейною фабрикою. Так, привернув - але зовсім не медаллю відмінника наросвіти і не університетським ромбом на своєму сірому сімдесятницькому піджакові, а швидше тим, що занадто часто миготів десь поблизу, в Артуровому полі зору. І навіть, зрештою, не цим, а швидше своїми покашлюваннями та відхаркуваннями у велетенську, вим'яту і несвіжу хустину, яку видобував із кишені штанів, а потім, нервово жмакаючи, знову ховав туди ж. Зрештою, найголовнішим здавалося те, що вусань кілька разів недобре зиркнув на Пепу (той боковим зором бачив усе) і якимось гугняво-перестудженим голосом покликав: "Ти!". Для Пепи це була нагода переконатись у слушності свого попереднього здогаду, ніби цей тип є тут чимось на кшталт розпорядника.

"Ти, ти", - неввічливо повторив розпорядник і поманив Артура пальцем, на що той спробував образитись, але вчасно зрозумів, що тут не місце. Тому лише здивовано звів догори брови і, тикаючи пальцем собі у груди, перепитав, ніби фатально викликаний до дошки двійочник "Хто, я?". "Ходи за мною", - не лишив йому ні сумнівів, ані часу на роздуми пшеничновусий. І не озираючись поплив через увесь передпокій (що за слово таке передпокій, чому це передпокій, коли то була зала, справжня зала, рівна своїми розмірами найбільшим почекальням світу!), а Пепі не лишалось нічого іншого, як пуститися за ним. "Але чому я?" - хотілось йому крикнути в розпорядникову дещо згорблену худезну спину, яка бовваніла в десяти кроках попереду. Щоправда, саме тут з'явилась нова атракція: вони саме проходили обіч довгих столів, за якими група присутніх самозабутньо працювала над писанками, час до часу занурюючи яйця то у посудини з фарбами, то в гарячий віск, а потім напружено орудуючи писаками і зчищаючи з ідеальної яєчної поверхні все зайве; пахощі розігрітого воску й саморобних мінеральних фарб нагадали Пепі про недалекий Великдень; закінчені писанки котилися столом уздовж спеціального похилого жолобу, встигаючи при цьому обсохнути, а потім потрапляли до просторої, встеленої ватою скрині - кожна у своє власне заглиблення. І тільки одна з них - з оранжевими хрестами та звіздами на чорному позасвітньому тлі, та ще й з двома золотисто-хвилястими поясочками - так до свого заглиблення й не потрапила, в останню мить крадькома потягнута з жолоба Артуром Пепою і вкинута ним до просторої кишені плаща. "От і маю для Роми подарунок на свято", - задоволено констатував Пепа, цілком упевнений в тому, що ніхто й нічого не зауважив.

Нарешті вони підійшли до якихось височезних дверей у кінці зали і, вказавши на них рукою та сухо кашлянувши, розпорядник віддав наказ: "Геть! Геть негайно звідси!". "Але чому я?" - згадав про своє запитання Пепа. "Бо ти не смієш," - пояснив розпорядник. "Як це так, що всі сміють, а я ні?" - не погоджувався Пепа. "Ти з моєю жінкою живеш? - розпорядник починав не на жарт нервувати. - Геть звідси - і негайно!". Особливий притиск він зробив на слові живеш, перетворивши його в пароксизм шипіння.

Ах от воно що, зрозумів Пепа. От який він, цей колишній Ромин Lebenspartner! І поки він з потроєною уважністю вдивлявся в це землистого кольору роздратоване лице з опущеними донизу вусами, розпорядник сипонув новими звинуваченнями: "З жінкою спиш, дівок псуєш, горілку дудлиш?". Артур мовчав, бо не мав заперечень. "Вертайся ж до них і не крутися тут, як гівно в ополонці!" - спробував підвищити свій перестуджений голос добродій Воронич, але надовго зайшовся кашлем. "І віддай зараз же писанку!" - зажадав по хвилині, смачно відхаркнувши у свою, ще Ромою гаптовану хустку. "От я зараз прокинуся, - сказав тоді Пепа, бо мав уже досить, - а я можу хоч зараз прокинутися - і мені не буде нічого, а ти просто зникнеш!".

Як не дивно, погроза виявилася доречною: Воронич відчутно знітився, його колючі очі злякано забігали й він почав - у дослівному розумінні - відступати, задкуючи в неохопну глибину зали, де поквапився змішатися з іншими присутніми. Святкуючи потайки свою маленьку перемогу, Артур Пепа знову заглибився у навколишній розмито-місячний шелест і шемріт. Його упевненість у собі внаслідок останнього епізоду виросла настільки, що він уже збирався поз'ясовувати з тутешніми особами, де все-таки можна побачити… тільки от що він хотів побачити? Цього Артур Пепа вже не пам'ятав, закинутий хвилями своїх нічних мандрів надто далеко від тієї майсолодшої черешні. Отож він все напружувався, згадуючи і - ніде правди сховати - щоразу більше заплутуючись у домислах.

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Дванадцять обручів»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Дванадцять обручів» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Отзывы о книге «Дванадцять обручів»

Обсуждение, отзывы о книге «Дванадцять обручів» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x