Юрій Андрухович - Дванадцять обручів

Здесь есть возможность читать онлайн «Юрій Андрухович - Дванадцять обручів» — ознакомительный отрывок электронной книги совершенно бесплатно, а после прочтения отрывка купить полную версию. В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Год выпуска: 2004, Издательство: Видавництво Критика, Жанр: Современная проза, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Дванадцять обручів: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Дванадцять обручів»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

Нового роману від Юрія Андруховича чекали вже давно, дехто навіть і чекати кинув. Утім, мабуть, ніхто не сподівався такого незвичного Андруховича - хіба тільки ті, хто усвідомлював, що виводити Андруховичеву прозу треба вже не так від бубабістської трилогії, як від "Центрально-східної ревізії" - строгого, піднесеного й скорботного роману, замаскованого під "есей". Окремі фраґменти "Дванадцяти обручів", опубліковані в "Потязі" та "Критиці", тільки збивали з пантелику: лишаючи загальне враження невластивого Андруховичу письма, вони, водночас, були надто різними, аби через ці дві точки отак просто пройшла пряма уявлюваного роману. Тлумачити нову Андруховичеву прозу, здається, значно складніше, ніж старіші його ігрові та постмодерні твори. Вона виразно менш складна і складена, натомість прозоріша й самодостатніша, себто не настільки інтертекстуальна (хоча таки інтертекстуальна), не настільки філологічно залежна (хоча таки залежна), не настільки потребує продовження й доконання в лабиринті схолій і ґлос (хоча таки потребує). Оповіддю тут керує не беззастережна логіка карнавалу, люба молодому й веселому "деміюргові", і не витончена логіка лінґвістики, звична вченому укладачеві антологій, а скептичний і парадоксально іронічний патос зрілого поета, мандрівника світами, розвідника потаємних надр Центральної і просто Европи, який прискіпливо ревізує самі підвалини і цілий фундаментальний лексикон колись баґательного і несуперечливого бубабістського парадизу. Із тієї тотальної ревізії якось непомітно та безпомильно висновується тотальна невідворотність смерти, прикрої, але, поза тим, не жахливої. Для епікурейця Андруховича висновок не сказати б геть зовсім неочікуваний. Зрештою, щойно він закінчив пере(у)кладати свою антологію американської поезії, а хіба О'Гара чи Ешбері не саме цього (хоча не тільки цього) навчають? Ця проза смертна онтологія, власне, і є глибинним сюжетом оповіді, найголовнішим рушієм химерного наративу, і його головним героєм - поруч із іншими дійсними й удаваними постатями, отими зникомими Цумбрунненнами, Пепами, Антоничами, Орфеями - є така собі тлінна людина, певна людина, котра пише роман, подорожує потягом між Сучавою та Бухарестом, іде собі на південь і трохи на захід, аж раптом усвідомлює, що подорож ця - "ніщо інше, як епілог. І тому цей потяг - центральноевропейський, ці кукурудзяні та соняшникові поля за вікном - Румунія, ці сміттєзвалища навколо бетонних почвар - Циганія, а ця нескінченна гориста смуга на обрії - Карпати. Але хто в такому разі цей єдиний у всьому вагоні пасажир, цей я?"

Дванадцять обручів — читать онлайн ознакомительный отрывок

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Дванадцять обручів», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

– Конати? - Пепа закотив очі. - Конати - це недоконаний вид. Чарлі!

Він простягнув Цумбрунненові руку. Нічого не розуміючи, той подав йому свою. Пепа гаряче стис її й так вони завмерли - в рукостисканні, зустрівшись очима.

– Перебий, - сказав Пепа Волшебникові.

– Не треба, - зупинила Рома навислу над столом волохату тінь і перебила сама.

– Дякую, ластівко, - підморгнув їй Пепа і підвівся. - Чарлі! І ви всі! Показую!

Далі він проробив те, чому тренувався цілих півжиття і що постійно вправляв за нагоди чи й без. Гранчак, поставлений на зігнуту в лікті руку, було взято зубами, голову (цього разу перебинтовану) рвучко відкинуто назад - і тьмяно-коричнева рідина вільно полилася всередину. Працював лише борлак, ця адамова чоловіча прикраса. Однак це було аж ніяк не все: спорожнивши склянку, Пепа не менш рвучко (працювала нижня щелепа) підкинув її догори в повітря й так само бездоганно впіймав на ту саму зігнуту в лікті руку.

– Супер! - не втрималися з оплесками напівзавойовані Ліля й Марлена.

Рома знов обхопила голову руками. У такі хвилини вона трохи пишалася своїм чоловіком, але не показувала цього.

– Зараз перемкне, - сказала вона.

Проте Артур Пепа так не вважав. Кілька разів глибоко втягнувши повітря й зосереджено прислухаючись до розповзання горіхової теплоти всередині, він зажадав "рахуйте вголос, дєвчьонкі!", після чого цілком справно крутнув сальто і став на руки. І лише коли обидві дєвчьонкі дружно збилися з рахунку, переваливши за сьомий десяток, Артур Пепа повернув себе у належне становище, знову ставши на ноги. Це був його тріумф - Ліля й Марлена били браво й пищали, Ярчик Волшебник барабанив долонями по столу, і пані Рома нарешті перестала хапатися руками за голову. Вона лише дивилась на нього - і все.

А Карл- Йозеф щойно тепер усвідомив, що мусить зараз же повторити все так само, інакше потерпить поразку. Щойно тепер до нього дійшло, що то був виклик, на який не відповісти не можна. Ув'язнений у своїй глухій повстяній камері, він заметався, заборсався -і взяв у руку другий наповнений гранчак.

– Aber du sollst das nicht, Karl! - спробувала зупинити його жінка, заради якої все й відбувалося. - Sei kluger, du bist doch kein Idiot, Karl!

Однак він не послухався і зняв окуляри, а тоді, зменшений до розмірів своєї ніякової посмішки, з якоїсь там тридцять третьої спроби все-таки встановив склянку на зігнутій руці. "Хіба я ніколи в житті не пив з таких склянок?" - запевнив себе і потягнувся зубами до пекучо-слизької стінки. Уже на другому ковтку, коли слово "Цумбруннен" стало означати не більше, ніж "язик, піднебіння, горлянка", його прошило здогадом, що "це буде ніч, коли я помру в Україні від горілки". Тож, не бажаючи гинути передчасно, його тіло збунтувалося, заблокувало самовбивче вливання, виштовхнуло рештки ядучої суміші назад, при цьому очі засльозились, а щелепи ослабли і розімкнулись, - і заледве на третину спорожнений гранчак вислизнув у глухо-повстяний простір, а відтак - о диво - вдрузки розбився на підлозі. Запахло спиртом і горіхом, і лише котрась із подруг дурнувато реготнула, а поза тим настала тиша, і в цій тиші Карлові-Йозефові подумалося, що ставати на руки вже немає ніякого сенсу.

Йому зробилося ще самотніше. Десь там, за межами мішка, в який його було закинуто з головою, брели, спотикаючись один на одному, їхні горлові голоси ("горілка не гріх на горіхах загіркла горіхка з горілів") - усі за винятком одного, бо тільки її голосу там не було: вона мовчала. А Карл-Йозеф не мав сили на неї поглянути.

– Блядь! - сказав Карл-Йозеф і підвівся над столом. - Я іду. Я купую. Noch eine Flasche. Гогілька тобі!

І він ткнув пальцем перед собою - туди, де мав би сидіти Артур Пепа, натомість лише ворухнулась якась велика пляма брудно-горіхового кольору.

– Нормальний хід! - відповіло Артуровим голосом з боку плями, хоч Карл-Йозеф не знав, як це розуміти. Тобто він розумів обидва ці слова, але в жодну розумну цілість вони не складалися. Так бувало не раз у цій країні.

Проте він усе одно потрапив на веранду, де нестерпно довго шукав вимикача, а відтак, не знайшовши, в дедалі гуснучій темряві, - ще нестерпніше і ще довше - свою куртку та саламандрівські черевики. Чомусь усіх їх теж понесло за ним на веранду - і Рома була серед них, і поки Карл-Йозеф нестерпно повільно зав'язував свої саламандрові шнурівки, вони щось нестерпно швидко обговорювали, це була жахлива суперечка, жахлива тому, що він і дійсно вже нічого з неї зрозуміти не міг ("в такому стані? самого? а хто з нас програв? тоді я з ним!") - нічого, за винятком безліч разів повтореного словосполучення "13-й кілометр", але він і без них знав, що на світі є таке місце - 13-й кілометр - зараз його було нанесено на всі Цумбрунненові таємні мапи, тому що тільки там, на 13-му кілометрі, завжди продається горілова горіхка, як і будь-яка інша.

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Дванадцять обручів»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Дванадцять обручів» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Отзывы о книге «Дванадцять обручів»

Обсуждение, отзывы о книге «Дванадцять обручів» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x