Василь Кожелянко - Котигорошко

Полковник АТ.Ріппа вже давно чекав на подібну пригоду і тепер весело поблискував очима, розуміючи, що нудьзі прийшов кінець.

Генерал Шаблезуб прямо запитав Котигорошка, що він буде з цього мати. Котигорошко пообіцяв Шаблезубови ще один тризуб на погони і командування округом в разі успіху та кулю в потилицю в разі невдачі. Генерал Шаблезуб погодився.

Наступні три дні минули в Україні спокійно.

У понеділок зранку Котигорошко увійшов у Верховну Раду України. Він був надзвичайно пишно вбраний: у чорному святковому генеральському строї з аксельбантами, портупеями, малиновою стрічкою через плече і червоною надрукавною пов'язкою з чорним тризубом у білому колі; високі блискучі чоботи були прикрашені золотими шпорами, а біля лівої ноги теліпалась золота, обсипана діамантами, шабля — нагорода уряду Ірану; звичайно, всі свої нагороди Котигорошко не мав змоги одягнути, бо тоді би він просто не зміг рухатись, тому на парадний мундир було пришпилено буденні орденські планки, що розмістились від лівого погона до пояса.

Разом з генерал-полковником Котигорошком у парламент увійшла сотня озброєних важкими автоматами осіб, у масках і камуфляжах з емблемами армійських спецняків. Котигорошко зійшов на трибуну, зняв свого чорного вигнутого «качкою» кашкета зі срібним тризубом і розповів панам нардепам історію смерти президента Трипільського, почуту ним від умираючого Яблуненка, а потім сказав:

— А зараз будемо дивитись кіно, панове депутати! Документальне, зазначте. Прошу!

Він махнув рукою, обтягнутою чорною лайковою рукавичкою, і на екрані, що був встановлений для того, аби міністри, звітуючи перед парламентом, могли демонструвати різні графіки, таблиці і діаграми, з'явилась сцена допиту генерала Фарболиса, крім останнього епізоду, де допитуваний гине від Котигорошкової кулі. Народні обранці почули страшні речі: виявляється президент Вернидуб таємно від них сформував підпорядкований особисто йому такі собі ескадрони смерти, що в соціумі отримали назву «чорні колобки». Це ж і нас, народних депутатів, вони могли вимордувати так само, як телесиків, — перше, що прийшло на думку нардепам, і вони помітно заворушились. Першим їхнім бажанням було негайно вийти в кулуари і там уже в деталях обговорити почуте і побачене, але до їх прикрощів виявилося, що прибулі з Котигорошком спецняки мають наказ нікого з сесійної зали не випускати, впускати тих, хто припізнився, можна, а ось виходити — зась. Мало того, уклінно просимо шановних народних обранців здати свої мобільні телефони. Спецняки швидко пройшлися між рядами і повідбирали у нардепів їхні мобілки — на якийсь час, панове, потім отримаєте назад. Коли потім? Коли, коли, буде наказ, віддамо! А ні, то — ні!

— Що будемо робити з таким президентом? — поцікавився Котигорошко у народних депутатів і, не чекаючи відповіді, сказав:

— Пропоную відсторонити цього чоловіка від президентської посади і віддати під суд. За зловживання владою! Хто за?

Депутати дружно проголосували «за». За кілька годин процедуру відсторонення громадянина Вернидуба від влади було проведено за всіма вимогами регламенту. Усі триста народних обранців дружно голосували — «одноголосно».

— Тепер, коли громадянин Вернидуб уже ніхто, вважаю, що його необхідно взяти під варту, — промовив Котигорошко і, не чекаючи на реакцію зали, звернувся до одного спецняка:

— Полковнику Глеку, візьміть біців і заарештуйте громадянина Вернидуба!

— Гаразд! — полковник Глек з десятьма бійцями вибіг із зали.

Повернулись вони підозріло швидко — протягом якихось десяти хвилин. Полковник Глек підійшов до генерала Котигорошка і щось прошепотів на вухо. Котигорошко скрушно похитав головою, а потім скорботно промовив у мікрофон:

— Ось так воно і є в цім житті, панове народні обранці, був чоловік, займав високу посаду, управляв однією десятою частиною земної суші і — що? Нема чоловіка! Мушу вам, шановні нардепи, повідомити сумну звістку — колишнього президента України громадянина Вернидуба вбито під час спроби втекти. Шкода! Пропоную вшанувати пам'ять небіжчика хвилиною мовчання. Все-таки він був президентом України.

Депутати встали, мовчали і думали. Найкмітливіші з них усе зрозуміли, ясно, що цей полковник за ці десять хвилин не міг доїхати до вулиці Банкової заарештувати громадянина Вернидуба і застрелити його під час спроби втечі. Без сумніву, це імітація, а нещасний Вернидуб вбитий, очевидно, ще минулої ночі. Та й чорт з ним! Але що далі?