Василь Кожелянко - Котигорошко

Е ні, братчики, не вийде, Котигорошко ще покаже вам, як воно в гостях на чортовому весіллі, він ще примайструє вам заячі вуха, усім-усім, а найперше тому дубови, що забаг бути диктатором України. А хто ти такий, аби бути диктатором, подумав Котигорошко, і ця думка йому дуже сподобалася. Справді, чому цей? Чому не… Аж злякався. Це передчасно, поки що треба негайно діяти. Слід виявити, хто ці криваві колобки, хто за ними стоїть, і — найперше — врятувати Ярину.

Наступного дня Котигорошко викликав до себе свого першого заступника генерала Фарболиса, який радісно повідомив начальникови, що вони вислідили журналістку Ярину Савойську, вона тепер у телесіянській громаді аж у Дубліні. (Котигорошко подумки возніс хвалу Господу). А ось щодо чорних колобків, то, на жаль, жодних відомостей поки що роздобути не вдалося. Але вони роздобудуть. Робота ведеться…

— Тим більше, генерале, тепер, — підхопив тему Котигорошко, — коли ви залишаєтесь на чолі служби, бо я з сьогоднішнього дня відбуваю у термінову коротку відпустку за сімейними обставинами. З дому дали знати, що батько занедужав… (Пробачте, дужий, як віл, старий тату). Тож маєте тиждень, аби виявити усі свої керівні оперативні здібності. Бажаю успіху. Я буду з вами тримати зв'язок по телефону, але в діяльність вашу втручатися не буду. Ви маєте на тиждень повний карт-бланш.

У генерала Фарболиса текли лисиною струмки поту, цього разу від щастя.

Наступного дня, коли Котигорошко був уже в Чернівцях, з'явилась звістка про ще одну акцію чорних колобків по винищенню телесиків. Під Парижем. Але тепер для колобків не минуло все так гладко, як першого разу. Налякані вижницькою трагедією, телесики вже не були такими безпечними, вони налагодили тісний зв'язок з місцевою поліцією і на ніч виставляли вартових. Тож коли чорні колобки за своєю тактикою почали оточувати табір телесиків, вартові зчинили алярм і викликали поліцейських спецняків. Колобки здійняли безладну стрілянину, але жертв було мало, бо телесики поховались у спеціяльні підземні сховища, до того ж швидко приїхала паризька поліція. Колобки з ними у бій не вступали, а, позастрибувавши у швидкісні потужні джипи, відбули у невідомому напрямку. Поліція їх не переслідувала, бо, по-перше, на це не було команди, а по-друге, все одно би не наздогнала.

Котигорошко сидів у штабі полку бойової магії в Чернівцях і розмовляв з полковником А.Г.Ріппою, який прийняв командування полком після того, як заслужений довголітній командир полковник Побиван перейшов на наукову роботу.

— Насамперед, колего, — схвильовано говорив Котигорошко полковникови, — я прошу дати мені можливість скористатися твоїм урядовим спецзв'язком, а потім поговорити про те, що мене сюди привело.

— Гаразд, колего, нема питань, — сказав полковник А.Г.Ріппа і, виявивши делікатність, вийшов.

Котигорошко зв'язався з головним управлінням поліції міста Дубліна, витребував начальника, генерала О'Мана і керівним тоном відкарбував:

— Вітаю вас, генерале, з вами розмовляє начальник НКВЗ України генерал-полковник Котигорошко.

— Це честь для мене, пане… — встиг сказати генерал О'Ман, поки Котигорошко не перебив його:

— Не до люб'язностей зараз, генерале, слухайте важливе повідомлення, за нашими цілком достовірними даними, найближчим часом так звані чорні колобки здійснять напад на ваших дублінських телесиків, де вони там у вас базуються?

— Та мають будинок у Дубліні і табір за містом.

— Ми рекомендуємо вам взяти під посилену охорону ці два об'єкти.

— Гаразд, пане генерал-полковнику, але у мене виникло запитання.

— Прошу.

— Ми, як служба щиро дружна українському уряду, міркували собі, що негласно маємо сприяти бригаді цих чорних колобків.

— Ситуація змінилася, генерале, вони вийшли з-під контролю, тепер можете їх в'язати, як останніх бандитів, а ще краще відразу відстрілювати, як скажених шакалів.

— Та ми не проти.

— Отож дійте.

Тепер, коли Котигорошко подбав про безпеку однієї телесіянки-журналістки, яка, за даними енквізиторської агентури, перебувала в Дубліні, він почав думати, що робити далі. Що, що? Треба, по-перше, дізнатися, хто організував цю банду чорних колобків, по-друге, зробити так, як він радив гельському поліцейському генералови, — винищити погань.

Котигорошко запросив чемного господаря штабного приміщення, полковника А.Г.Ріппу і коротко виклав йому суть справи, обминувши історію з дзвінком у Дублін.

— То кажеш, колего, ці колобки пустились берега? — стурбовано питав Котигорошка полковник А.Г.Ріппа.