Василь Кожелянко - Котигорошко

Цілий день Котигорошко зі своїми заступниками складали план дій, як їм виявити цих колобків, вкорінити в їх середовище свою агентуру, аби знати про них усе. Після закінчення наради Котигорошко затримав генерала Фарболиса і, трохи ніяково посміхаючись, сказав:

— У мене до вас особливе прохання, генерале, я би хотів, аби ви дізнались і доповіли мені суто конфідентно, де зараз перебуває одна активістка телесіянства — журналістка Ярина Савойська.

— Та сама Савойська, яка у нелегальних газетах так негарно критикує нашого шановного президента?

— Та сама, генерале, — опустив очі Котигорошко.

— Гаразд, пане генерал-полковнику! — гидко посміхнувся Фарболис і вийшов.

Котигорошко заметушився. Він почав телефонувати до своїх колеґ-силовиків. Спочатку зв'язався з міністром внутрішніх справ генералом Концентратюком. Після банальних запитань про справи, родину і те се, Котигорошко ніби знічев'я спитав колегу:

— Слухай, старий, я тут трохи хворів, відійшов від справ, а за той час з'явилися ці колобки. Поділись інформацією про них, я тобі навзаєм у пригоді стану.

— Бігме, колего, я нічого не знаю, — відповів генерал Концентратюк, — чесно кажучи, я думав, що це робота твоїх енквізиторів, тому якось предметно навіть і не цікавився цим.

Так, так, Котигорошко задумався. Потім зателефонував до начальника ТАДЕПО генерала Копитовича. Тепер він обрав іншу тактику.

— Здоров, Бухо, — фамільярно звернувся Котигорошко до генерала Копитовича, — як ся маєш?

— Здоров, Вишнеславе, — відповів уже підпилий начальник ТАДЕПО, — зайдеш на сто грам?

— Іншим разом, Бухо, — бадьорим тоном сказав Котигорошко, — я у справі. Треба скоординувати дії у справі колобків.

— Яких колобків? — здивувався Буха.

— Чорних колобків, генерале, цих самих ескадронів смерти.

— А я що до того маю? — обурився генерал Копитович. — Ні, тут я тобі не помічник. У тебе своя робота, у мене своя. Ми — чесна політична поліція, і не плутай нас до своїх хитромудрих справ. Я розумію, Вишнеславе, що це справа державна, потрібна як Церкві, так і панови президенту, але ми ж домовились: у ТАДЕПО одна сфера діяльности, у НКВЗ — інша.

Ти дивись, подумав Котигорошко, і цей тут ні до чого, на мою службу думає, а вголос промовив:

— Ти мене не зрозумів, колего, — силувано засміявся Котигорошко, — я маю на увазі координацію у сенсі інформаційної підтримки, адже журналісти, не стільки наші, скільки закордонні, розпитуватимуть…

— За кого ти мене маєш, — ображено перебив Котигорошка Буха Копитович, — що, я не розумію?!

Що ж, залишається армія, вирішив Котигорошко, і зателефонував своєму тестеви, міністру мілітарних справ, генералу Жовтовод-Водянику. Після довгих розпитувань про здоров'я Небослави і дітей, коли Котигорошко вже зібрався перебити тестя і перевести розмову на ту тему, яка його цікавила, генерал Жовтовод-Водяник сам зачепив її:

— Я розумію, Вишнеславе, що ти тепер дуже і дуже зайнятий, тому не гніваюсь, що ви з дочкою так довго не заходили до мене в гості, тоді чекайте в неділю на мене. Онуки, мабуть, скучили за дідусем.

— Що ви, тату, маєте не увазі, коли говорите про зайнятість? — нервово спитав тестя Котигорошко.

— Як що?! — здивувався Жовтовод-Водяник. — Ці чорні колобки, це ж непроста справа.

— Справді непроста, — погодився Котигорошко. Він випив свого улюбленого міцного чаю і почав думати уже серйозно і зосереджено. Отож, що ми маємо? Є сотня добре озброєних і вишколених головорізів, які жорстоко почали винищувати адептів телесіянства. Наскільки з'ясовано, ні поліція, ні ВНУ, ні ТАДЕПО до появи цієї групи не причетні; всі вони вважають, що це справа його спецслужби, НКВЗ. Але ж він, керівник НКВЗ, нічого не знає! Тоді що? Але спочатку, чому він, сонний і байдужий до всього останні роки колишній герой Котигорошко, так стривожився? Ярина Савойська! — мусив собі зізнатись Котигорошко. Ярина, його Ярина, яку він, судячи з усього, так і не зумів розлюбити, одна з активістів телесіянського руху, а тепер якісь неідентифіковані зарізяки відстрілюють телесиків, тож і Ярину можуть… Не допусти цього, Боже! Але поки тут, на землі, є він, генерал-герой Котигорошко, то він мусить не допустити цього…

Тепер, кому вигідно, аби проти телесіянства чинився жорстокий терор? Офіційній Законослужницькій церкві чи церквам не надто вигідно, бо навіть, якби всіх до одного телесиків було винищено, все одно це не додасть прибічників їм, які загрузли у розколах та міжусобних чварах. Тоді, ще раз, що? Невже політика? Адже на хвилі телесіянства нестримно піднімається сепаратизм. Особливо, староевропейський. Невже Вернидуб такий дуб, що саме цим методом вирішив зміцнити свою владу? А чому б і ні? Адже він ні перед чим не зупиняється — ні перед вбивством законного президента України Трипільського, ні перед усуненням своїх «побратимів»-олігархів, ні перед повною узурпацією влади. Ще трохи і цей підлий Вернидуб стане повновладним диктатором України. Гаразд, приймемо версію, що чорні колобки — це його ідея, але ж хтось мусив її реалізувати! Хто? Якщо це не ТАДЕПО, не ВНУ, не поліція, тоді хто залишається? Залишається його рідна спецслужба — НКВЗ. Виходить — за його спиною. Виходить, що спочатку вони разом з однією телесіянською громадою вб'ють Ярину, а потім його, генерала-героя Котигорошка, відправлять на пенсію. Або навпаки. Додрімався! Спокою хотів! Доживати спокійно зібрався! А вони мало того, що списали тебе на людинобрухт, ще й замислили вбити єдину жінку, яку він кохав, кохає і схоже на те, що буде кохати…