Владимир Лис - Місяць, обмитий дощем

Далі було читання поезій, есеїв і п’єси «Друже Лі Бо, брате Ду Фу» в журналах «Сучасність» і «Світо-вид». І я все більше розумів, що це мій письменник.

З усього написаного Лишегою досі найцікавішим вважаю, крім віршів, його есеї «Флейта землі і флейта неба» і «Адамо ет Діаnа». Ну, а інтерес до творчості Лишеги і його доволі загадкової особи підігрівало й те, що в «Адамо ет Діаnа» він згадує про свою знайому, а швидше кохану з Луцька, котра пропонує подивитися на Луцький замок. Оте її «Хочеш побачити на Волині замок Любарта?» подано якось так, як частина контексту, котрий сам по собі стає мовби окремою поезією в прозі посеред того есею, що запам’ятався надовго.

У житті ми перетнулися лише раз на Форумі видавців у Львові. Це було мимохідне перетинання, коли нас один спільний пишучий колега відрекомендував: «Ви знайомі? Це Олег Лишега, а це Володимир Лис». Короткий обмін фразами серед людського виру, і кожен поспішив на свою презентацію. Я тоді ще не знав, що доля подарує вечір, частину ночі, а головне — майже цілий день спілкування з Олегом Лишегою.

Трапилося це наприкінці липня 2013 року, коли мене запросили взяти участь у фестивалі «Франкофест» у рідних Франкових Нагуєвичах. Я побачив Лишегу на презентації збірника учасників «Франкофесту», який називався «Франко: перезавантаження» і проводився на галявині, як нам сказали, «на краю Франкового лісу», хоча молоді дерева того лісу, звісно, не пам’ятали малого Іванка, сина коваля Якова. Кожен із поетів, прозаїків і літературознавців, надрукованих у збірнику, прочитав і розповів щось своє. Лишега глухуватим голосом читав уривки зі свого есею, який пізніше називався «Франко», а тоді «Старе золото». Я не став читати новели «Колюче терня», навіяної Франковою поезією, у якій ішлося про долю сучасних, початку двадцять першого століття, молодих галичанина і волинянки, а розповів про єдиний приїзд Франка у травні 1891 року разом з дружиною Ольгою і дітьми на Волинь, у село Колодяжне, поблизу Ковеля, де жили Косачі і де тепер музей. Тоді трапилося так, що Петро і Ольга (Олена Пчілка) Косачі затрималися в Києві й Франка з родиною зустрічала на вокзалі в Ковелі й супроводжувала до Колодяжного молода ще на той час (і поетеса-початківець) Лариса Косач, яка вже надрукувалася у Львові під знаменитим у майбутньому псевдонімом Леся Українка, але ще не видала першої збірки. У її долі ці три дні, проведених в бесідах з Франком, відомим письменником, до приїзду батьків, лишили незабутній слід, згаданий не раз у листах. Франко пробув у Колодяжному цілий тиждень — від суботи до суботи, — а його дружина з дітьми аж до вересня. Присутні пожвавішали, коли я розповів, як чубилися між собою діти Косачів і Франків, про що згадує в листах Леся, а особливо як Франко наловив у Колодяжному раків і як послали хлопця-гінця до Ковеля за пивом, щоб великий Каменяр, як прийнято його називати, міг насолодитися (подумати тільки!) новомодним ласуванням — пивом з раками, про що він згодом згадував. Після того виступу до мене підійшов Олег Лишега і сказав, що затятий рибалка Франко і в Нагуєвичах ловив не тільки рибу, але й раків, он в отій річці, якщо хочете, ходімо, побачимо ту місцину. Так почалося моє триденне спілкування з Лишегою.

Першого вечора ми верталися разом у машині з Нагуєвичів до Трускавця, де жили в готелі. Дорога виявилася доволі довгенькою, через Дрогобич, куди підвозили місцевого учасника фестивалю. Між нами зав’язалася розмова про поезію й, зокрема, про Тичину, про те, чи зумів він зберегти себе колишнього, хоча б у потаємних глибинах душі, коли став «співцем партії». Олег перекинув розмову до впливу на поета його родинного оточення й природи Чернігівщини, повів мову про зв’язок Тичини й Франка, їхню несподівану близькість, яку виявив. Я висловив свою думку, і ми знайшли точки дотику. Та так, що Володимир Єшкілєв, котрий теж їхав із нами, вигукнув: «Ви тільки подивіться! Українські письменники, коли починають розмовляти, уже через двадцять хвилин сваряться, а тут Лишега з Лисом туркочуть, як голубки, цілих сорок хвилин і хоч би що». Лишега гуморно відповів: «За ці слова вже битимемо Єшкілєва чи почекаємо до готелю?» Зійшлися на тому, що почекаємо і з’ясуємо стосунки за пляшчиною в готелі. Я тоді ще не знав, що з вуст Олега чую думки з його есею «Як я співав під землею», надрукованого пізніше як начерк у вже посмертній книжці Лишеги «Старе золото» в габорівській серії «Приватна колекція».

Трапилося так, що наступний день, а це була субота, я провів у Трускавці, в Нагуєвичі потрапив увечері й уночі взяв участь в оригінальному дійстві — у музеї Франка перед світанком письменники й актори читали, хто напам’ять, хто з книжки, частини великої поеми «Мойсей». Серед тих читальників і декламаторів були й два учасники дійства на Л — Лишега і Лис. Вернулися до Трускавця, коли вже геть світало.