Владимир Лис: Місяць, обмитий дощем

Що ж стосується повісті-есею «Нява й Інтеграл», яку, сподіваюся, прочитаєте наприкінці цієї книжки, то вона ніби й випадає з неї, але, може… може, й навпаки — доповнює. Я написав, крім романів, п’єс, новел, есеїв, ще й кілька невеличких повістей. Ця теж про те, що мене найбільше хвилює, — для чого живе, для чого існує людина? Людина звичайна і не така, геть не така, як інші. Як вона по-своєму виживає і любить. І несе на тоненькій ниточці свою рожеву повітряну кульку, якій радіє…

Якось на зустрічі з читачами мені поставили досить несподіване й дивне запитання: «Кажуть, що дитячі враження найяскравіші. А ви можете назвати, наприклад, десять найпам’ятніших подій вашого дитинства, котрі справили найбільший вплив на ваше життя й творчість?» Я почав було пригадувати і десь на п’ятій події збився. Жартома сказав, що п’ять інших пригадаю на наступній зустрічі, якщо така відбудеться.

Коли ж через якийсь час після тієї зустрічі пригадав це запитання і почав міркувати, чи були такі події й чи їх набереться із десяток, зрозумів: були. Більше того, читач мав слушність. Вони справді мали неабиякий, а може, й визначальний вплив на моє життя, ставлення до нього й мою творчість. Мимоволі почав записувати, позначаючи подію одним словом, і вийшли такі слова: бабуся, дід, вовк, гірка, перехід, півень, радіо, хлібина, Бобик, голос. А тепер розшифрую їх, оці десять слів.

Бабуся. Про бабусю Палажку я написав цілу книжку: «Із сонцем за плечима. Поліська мудрість Пелагеї». І вона того заслуговувала. І своїм непростим, страдницьким життям, і мудрістю. Шкодую, що раніше не почав записувати її казки, легенди, притчі, розповіді про русалок і вовкунів (вовкулаків), прислів’я, приказки, трохи переінакшені цитати з Біблії, зокрема Соломонових приповістей, рецепти, як лікуватися від різних хвороб, різноманітні поради, кинуті ніби мимохідь. Але й те, що відтворив у пам’яті вже дорослим, що пригадали й передали родичі й просто земляки, становить неоціненний скарб. А ще ж були знамениті «душевні бесіди» бабусі, які допомагали тим, хто приходив за ними на наш Кусий хутір, щоб почути бабусине слово, яке лікувало людські душі й замиряло сім’ї. Сипати отими шедевральними приказками, епітетами, метафорами (утім, бабуся й не знала цих слів) для Пелагеї було так само природно, як дихати. Частина їх, гадаю, прийшли бозна з яких праслов’янських, праполіщуцьких глибин, а більшу частину вона народила сама. Бо була від природи талановитою, а може, й справді геніальною. Хоч не знала цього і, звісно, не хвалилася.

Подій, пов’язаних із бабусею, які запам’яталися і, як тепер уже розумію, справили неабияке враження і вплинули на формування моєї особистості й мою творчість, було чимало. Усе те складалося в цілісну мозаїку поступово, непомітно. Я захоплювався бабусею, хоч і ревнував її до брата Івана. І, чого гріха таїти, підлітком сперечався з нею. Точніше, як тепер уже розумію, шукав точку опори саме в її словах. Бо певний час моя душа, ще не зовсім дозріла, начеб роздвоювалася. Бабуся, яку дуже любив, натхненно, поетично, хоч ніби й просто, розповідала про Бога, цитувала Біблію й (о жах!), не приховуючи, казала, що Ленін — антихрист (вона вимовляла «анціхрист»). А в школі вчителька, яку я теж любив і поважав, переконувала, що Бога нема, то все вигадки старих людей і церковників. Але, можливо, саме авторитет бабусі не дав остаточно зневіритися, став моральною опорою у вірі, у житті взагалі.

Щодо подій, які запам’яталися найбільше і пов’язані з бабусею Палажкою, то наведу дві, які вже відтворив у книзі «Із сонцем за плечима» і які не забулися досі.

…Над хутором пливе хмарка. Одна-єдина у літньому сліпучо-блакитному бездонному небі.

— Може, на тій хмарці й сидить Бог? — питаю я бабусю.

— Бог на кожній хмарці, — каже бабуся.

— Як то? — не розумію. — Ви-те ж самі казали, що Бог їден і все бачить… Може, йому закортіло над нашим хутором на хмарці проїхатись?

— Де Бог, ми не побачимо, — відповідає бабуся після невеличкої паузи. — Али ти, внучку, таки правду кажеш. Бог на тій хмарці, бо ж гинчої нима, і мене питає, чого я ото без роботи сижу…

Забулося чимало казок і приказок. Час, час… Не всі збереглися оповідки й молитви. Рецепти страв — теж. Утрачено багато замовлянь. Утім, те, що вдалося записати, запам’ятати, розпитати в інших, — теж чималий скарб.