Мирослав Дочинец - Синій зошит

Жадібність виростає з кореня заздрощів.Хочемо мати, вдержати більше, ніж инші. Та хіба можливо стягнути все на себе? Тим більше — скористатися тим. Найгірша жадібність — зазіхання на чиюсь особу, її свободу, успіх і щастя. Давайте своїм ближнім волю вибору і поведінки. Дайте можність їм бути самими собою, без вашого диктату.

Бо хіба мож відібрати від когось його шкіру?!

Голди і китайці,з якими я провів роки ловецтва, — люди на подив витривалі, стійкі й дужі при зовнішній недолугості. Тижнями обходяться без даху, часто без їстива, сплять під дощем і на снігу, носять на собі чималі тягарі. Не знають докторів. На перший взір виглядає, що ніскільки не переймаються своїм здоровлям. Та се не так. Я мав достатньо часу й цікавости, аби придивитися й оцінити нехитрі дії, що помагали їм м’якшити невигоди лісового життя.

Рідко я видів, аби Чан Бао мився водою, зате день він починав «змиванням» лиця сухими долонями. Звільна розтирав щоки, скроні, чоло і очи — згори донизу і знизу догори. Відтак робив се з вухами, спершу пальцями, а потім долонями. Далі брався за голову, ретельно розтираючи тім’я з чола до потилиці і назад.

Инші супряжники мали й свої способи. Схрестивши пальці, закидали руки ззаду на шию. Тоді намагалися відкинути голову назад, переборюючи опір рук.

Сидячи, злегка нахилялися вперед і горбами долонь розтирали поперек: одна рука вгору — друга вниз. Далі — від хребта в боки.

Коли я допитувався, для чого те роблять, пояснювали: «Розбуджуємо духів охорони, аби перебули з нами день» . І я зримо бачив, що се таки «охороняє» їх. І вдячно перейняв оті вправи. І ділюся ними.

Сотні рецепцій лікування людейзнав поважний доктор Джеордже з Румунії. Та сам лікувався здебільшого медом і корицею. Що се за дивні дари! Ними можна злікувати ледве не все: і застуду, і кашель, і глухоту, і випадання волосся, і хвороти шкіри, і виразку, і кволість, і засоленість кісток, і забитість судин, і ожиріння, і серце вкріпити, і болі зняти, і шлункові помогти, і подих очистити, і шкіру освіжити, а головне — відмолодитися цілком.

Денна мірка: 1 ст. ложка меду і 1 ч. ложка кориці. Розподілити на 2–3 прийоми. Можна розводити їх у холодній (!) воді або мастити на хліб. Найліпше сі ліки діють, коли їх брати натщесерце перед сном.

На другому місці в поважного доктора була харчова сода. Називав її «попелом небесного огню», що спалює майже всі хвороти, виводить отрути і викликає нехіть до поганих звичок. Соду слід брати по 5-20 грамів на день, запиваючи водою або з гарячим молоком (холодне молоко взагалі погано приймається організмом). А щоб позбутися куріння — ще й полоскати рот густим розчином соди. Дуже помічна вона і від алкоголізму та паразитів, від нервів, цукрівки, запалень, отруєнь, застуд, гниття зубів і навіть раку.

Мій навчитель уважав головними засадами довгожительства оріхи, всякий овоч і всякий плід на столі, а найперше — абрикос. Се для тіла. А стосовно душі раяв: «Не речі нагромаджуйте — громадьте дух». На сніданок приписував їсти каші зі злаків і відмовлятися від м’ясного та масного на ніч. І не цуратися роботи, яка, однак, не має втомлювати. Навпаки — уникати всього, що стомлює.

Ягоди — найбільші обереги нашого мозку.В першому ряду — чорниця, полуниця і ожина. А при них і волоський оріх.

Де пиття — нема пуття.Пиття горілки — глитання вогню, добровільне самоспалення.

Винна ягода — дивниця, вино — чемериця.

Пиво — каламуть, пивні дріжджі — здоров будь!

Куріння — засмолювання єства, найдикіший спосіб самогублення.

Після п’ятдесяти роківприходить мудрість серця, після сімдесяти — мудрість душі. Найбільш радо я спілкуюся з тими, котрим за 70 і котрим менше 6.

В чому зрілість чоловіка?В тому, що він є для себе лікарем, провідником, який знає свою мету, і майстром розумного, приязного слова.

Барва світу не в очах, а в душах наших.Щоб обрати той колір, мало пильного взору, потрібна ще й достатня воля, потреба світла і добра. Бо якою барвою ми наділяємо світ, такими відблисками входить він у наше життя.

Велике вміння — вчасно почати й завершити.Вчасно прийти і піти. Тоді не задержуємо в розвитку ні себе, ні инших. Покидайте вчасно те і тих, що вас гнітять і руйнують. Ми не для того, щоб ставати земними жертвами. Ми відкуплені. Ніхто не цінує наше життя більше, ніж ми самі. Два неоціненні дари маємо — життя і здатність любити. Се наші опори, які можуть перевернути світ. Ми не знаємо достеменно, коли і що починати і як закінчувати, та коли пробуємо, рухаємося, шукаємо — все приходить вчасно.