Юрій Андрухович - Рекреації

— Я ваш товариш, Грицю, — пояснив йому Білинкевич.

— А мені здається, що ти не наш товариш. Ти майорові товариш.

— Ні, чесне слово, пора вже звідси йти! — знову захвилювалася Марта.

— Хто ти такий? — продовжував Гриць. — Я знаю всіх, тут присутніх. Я знаю Ореста Хомського, це прекрасний поет з Леніг… з Ленін-граду, я знаю Ростика Мартофляка, це величезний поет, це мій товариш, я знаю його красиву дуже жінку Наталю…

— Марту, — поправив Білинкевич.

— Марту, — повторив Гриць, — я знаю Юрка Немирича, це колосальний пост і прекрасний товариш, я знаю себе. А ти хто? Хтось мені може щось розказати про цього дивного чоловіка?

Усі мовчали, тоді Білинкевич почав пояснювати:

— Розумієш, я член ОРГКОМІТЕТУ…

— Ти нагла свиня, — з усмішкою перебив йому Гриць.

— Грицю, не треба, я ж просив, — нагадав Мартофляк.

— Вибач, він трохи перебрав, — сказав Немирич Білинкевичу.

— Юрік, скажи йому про це, він тебе послухає,— заканючив Білинкевич. — Я ж так старався для всіх вас… — і сльоза покотилася по його щоці.

— Грицю, досить! — владно наказав Мартофляк. — Він непоганий хлопець, навіть якщо кагебіст.

Ця фраза несподівано заспокоїла Штундеру. Тим часом Хома, який справляв враження найтверезішого серед присутніх, інтимно поцікавився в Білинкевича:

— Ти міг би позичити до завтра дві сотні?

— Міг би. А що?

— Ну, то розраховуйся з Бодьом, а я тобі завтра поверну!

— Що ти, Орку, не треба нічого повертати, — замахав руками Білинкевич.

— Я на чужий кошт не пиячу, — відрубав Хомський. — Котра година, товариство? — голосно звернувся до всіх.

— За півгодини починається, — відповіла йому Марта.

— Так. Слухай сюди, Білинкевич. — Хомський говорив чітко, як командир підводного човна. — Ідеш до Бодя, розраховуєшся, але з тим, що кожному ще по каві й по п'ятдесят коньяку. Тоді приходиш і доповідаєш мені загальний рахунок. Пішов!

Білинкевич полетів як торпеда. Йому було радісно, що з ним знову розмовляють по-людськи.

— Тепер я прошу уваги, — як міг урочисто, сказав Гриць. — Зараз я читаю свій останній вірш. Це мій найкращий вірш. Про одного чоловіка. Він досить довгий. Я прошу всіх слухати і не перебивати. Це зовсім новий вірш. У ньому я все сказав, ви почуєте. Це мій передостанній вірш.

— Передостанній чи останній? — запитав Хома.

— Останній не рахується. Цей — передостанній. Я просив не перебивати.

Усі слухали. Мартофляк хотів закурити, припаливши до фільтру, але Марта вчасно побачила.

— Зараз я згадаю. Зараз. Там колосальний перший рядок.

— І тільки? — спитав Хома.

— Не п… Зараз я згадаю. Це верлібр.

Усі слухали, але вирази на лицях вже мали трохи знуджені.

— Я написав його позавчора. Той, котрий написав учора, не рахується.

— Ти написав його позавчора? — спитав Хома. — То прочитаєш нам його через дев'ять років. Сенека радив на дев'ять років ховати написане до шухляди.

— Гівно і ти, й твій Сенека. Де мій рукопис? — раптом сполошився Гриць. — А, я продав його за десять доларів, ясно. Але зараз згадаю. Він зовсім свіжий у моїй пам'яті. Це вірш про одне село.

— Чи про одного чоловіка? — знову нарвався Хома.

— Ти нічого не розумієш. Ти не знав того чоловіка. Я його знав. Цей вірш присвячений його пам'яті. Хвилинку. Читаю.

І він почав, закривши при цьому очі:

Нє, там не так. Зараз я згадаю. Ага,

Нє, тільки крізь вологі стеблини…

У цей час знову надлетів Бодьо з кавами й останніми коньяками. Білинкевич шепнув на вухо Хомському:

— Сто вісімдесят три карбованці, сорок п'ять копійок.

— Запиши їх собі на чолі, аби я не забув, — порадив Хома.

— Все! Не згадаю! — визнав Гриць. — Не буду читати! Все одно ти не так це зрозумієш, хлопче, — і він поплескав Білинкевича по щоці

Кава пахла незле. Коньяк теж. Ви заквапилися, бо вже відчули, як за вікнами починає кипіти площа. Більшість відвідувачів покидали ресторан. Білинкевич підскочив зі своїм коньяком і раптом закукурікав:

— Панове, я прошу випити за батька нашого Степана!

— Я ж вам казав, — зауважив Гриць, але випив. Як і всі інші.

— Ростику, привезеш мені з Америки трохи книжок, добре? — напосівся Білинкевич уже біля гардеробу, коли вони забирали свої манатки.