Юрій Андрухович: Рекреації

На Ринку вас вишикували шерегами, спинами до сонця над ратушею. Вас було дуже багато — сотні таких самих, як ви, що приїхали веселитися на Свято Воскресаючого Духу. Ви мовчали й дивилися на офіцера, що походжав перед вами, поглядав на годинника і щось видивлявся з боку колишньої вулиці Сакраменток. Прапор з ратуші було знято.

Ти, Мартофляче, тримався жінчиної руки, як останнього в цьому світі притулку, ти, Юрку, облизував пересохлі губи й щось потихеньку насвистував, ти, Грицю, згадував останнього вірша, якого ще не встиг записати, а ти, Хомський, щось малював носаком черевика на старій бруківці, але нічого не виходило, твій черевик не залишав слідів.

Але рівно о сьомій ранку з боку колишньої вулиці Сакраменток виїхав елегантний беердеем. Він зупинився метрів за сто від вас. Вітер грався напнутими на площі наметами, носив по ній купи святкового сміття, мотки серпантину, жовті газети, повітряні кулі, шматки прапорів і корогов.

— Внимание! — гучно видихнув офіцер.

Над беердеемом з'явився хтось у плямистому комбінезоні з потужним мегафоном на грудях. І ви почули його металевий, спотворений мегафоном голос:

— Дорогі друзі! Панове товариство! Братове і сестри! Я радий вас вітати на початку другого дня нашого божевільного дійства. Я — це головний режисер-постановник свята Павло Мацапура. Гадаю, всім вам сподобався цей досить гострий і непередбачуваний жарт, цей гепенінґ, учасниками якого ви ненароком стали. Сподіваюся, ніхто з вас не почувається ображеним чи потерпілим. Зрештою, в програмі було обіцяно сюрпризи. За дві години запрошую всіх на святковий ярмарок. На цьому можете розходитись і продовжувати забави. В масових сценах були задіяні актори молодіжного та експериментального театрів. Подякуймо ж їм за досконалу гру нашими гарячими оплесками!

І всі ви, що стояли спинами до сонця, шалено заплескали в долоні, ви плескали й плескали й не могли зупинитися, аж поки не заболіли руки, але ви все плескали, а офіцер і солдати розкланювалися. Мацапура зістрибнув з машини і, теж розкланюючись під оплески й вигуки «браво», попрямував у ваш бік. Він був просто геніальний, він сяяв, сяяли його окуляри, зуби, сяяли його чоботи. Він упізнав вас ще здалеку, помахав рукою й підтюпцем побіг до вас.

— Ну, як? — запитав, обіймаючи вас і цілуючи всіх, особливо Марту.

— Кльово, — сказав Хома.

— Ви навіть не уявляєте, скільки це все коштувало: автомати, машини, десятки ящиків холостих патронів, скільки я набігався, щоб усе пробити, спонсори помагали, але все довелося вибивати самому, ну, на щастя, все вийшло бездоганно, а ви молодці, що приїхали, тут ще таке буде…

— Тобі пасує,— перебив його Мартофляк.

— Що, десантна форма? — уточнив Мацапура.

— І взагалі, ти гарний хлопець, — сказав Гриць.

— До речі, позич три сотні,— сказав Хома.

— І дай закурити, — зажадав Немирич. Мартофляк відпустив жінчину руку.

— Ми сьогодні ще вип'ємо? — запитав він.

— Так, але не забувайте, що о восьмій ваш вечір поезії.— Мацапура зняв окуляри і протер їх хустинкою. — Так що доведеться читати вірші, хлоп'ята…

Вересень — жовтень 1990