Курт Воннегут: Галапагос (журнальний варіант)

Ця жінка була така дурна і потворна, що їй, мабуть, не варто було й на світ народжуватись. І все-таки Уейт був у неї вже другим чоловіком.

А втім, він і не збирався довго затримуватися в «Ельдорадо», оскільки вже придбав у агента тут-таки, у вестибюлі, квиток на «Круїз віку до витоків природи». Було вже далеко за південь, і спека стояла пекельна. Надворі — ані вітерцю, хоч Уейтові який клопіт — він усередині, а готель, слава Богу, з кондиціонерами, до того ж йому тут жити недовго. Судно «Баійя де Дарвін» мало відпливти рівно опівдні другого дня, в п’ятницю 28 листопада 1986 року — мільйон років тому.

Віялоподібна бухта, на честь якої був названий обраний Уейтом транспортний засіб, містилася в південній частині галапагоського острова Геновеса. Доти Уейтові ніколи не доводилося чути про Галапагоські острови. Він вважав, що вони нагадують Гавайї, де одного разу він перебув медовий місяць, або Гуам, де якось переховувався від розшуків, — з широкими білими пляжами, блакитними лагунами, пальмами, що погойдуються на вітрі, а також горіхово-брунатними тубільними дівчатами.

Агент туристського бюро дав йому брошуру з описом круїзу, але Уейт і досі ще не спромігся до неї зазирнути. Вона лежала на стойці перед ним. Її автори правдиво писали, який грізний і неприступний вигляд має більшість цих островів, і попереджали майбутніх пасажирів — на відміну від готельного агента, який Уейта не попередив, — що в їхніх інтересах бути в добрій фізичній формі, а також мати міцне взуття та грубий одяг, бо їм доведеться не раз сходити на берег та ще й видиратися, мов полчищу амфібій, на скелі.

Бухту Дарвіна назвали на четь великого англійського вченого Чарлза Дарвіна, який п’ять тижнів вивчав Геновесу та кілька сусідніх островів у далекому 1835 році, коли він був ще двадцятишестирічним молодиком — на дев’ять років молодшим за Уейта. Дарвін працював тоді неоплачуваним природознавцем на борту судна її Величності «Бігль», що здійснювало п’ятирічну кругосвітню картографічну експедицію.

У присвяченій круїзу брошурі, яка покликана була залучити до подорожі скоріше любителів природи, ніж шукачів утіх, автори відтворювали власноручний дарвінівський опис типового галапагоського острова, взятий з його першої книжки «Подорож на судні «Бігль»: «Перше враження досить-таки гнітюче. Нерівний чорний масив застиглої базальтової лави, помережений глибокими зморшками і потрощений величезними розколинами, повсюдно вкритий низькорослими, випаленими на сонці кущами, які майже позбавлені ознак життя… Над цією сухою поверхнею, розпеченою полудневим сонцем, стоїть спертий, пекучий дух, як ото коло гарячої грубки; нам навіть здалося, що від кущів іде неприємний запах…»

Далі Дарвін писав: «Уся поверхня… наче пропускає крізь себе, як сито, підземні випари; тут і там лава, ще бувши м’якою, здулася величезними пухирями; в інших місцях утворилимсь порожнини, їхні краї пообвалювались, і утворилися круглі западини з прямовисними схилами». Це дуже нагадувало, провадив Дарвін, «… ті місцевості в графстві Стаффордшір, де плавлять чавун».

На стіні за стойкою бару в «Ельдорадо» висів портретДарвіна, облямований полицями з пляшками, — збільшена репродукція гравюри на металі, що зображувала природодослідника вже не юнаком на островах, а зрілим, величним мужем яким він став у Англії, з пишною, немов різдвяний вінок, бородою. Такий самий портрет красувався на грудях безрукавок, що продавалися в кіоску і Уейт придбав собі дві. Саме такий вигляд мав Дарвін, коли, здавшись на умовляння друзів і родичів, озброївся нарешті пером та папером, щоб зафіксувати свої думки про розвиток життя в усіх його виявах, — беручи до уваги й себе. друзів і родичів ба навіть саму королеву, — доки воно досягло свого рівня в дев’ятнадцятому сторіччі. Так він створив науковий трактат, що справив найбільший вплив за всю епоху великого мозку. Той трактат зробив більше, ніж будь-який інший, щоб звести до загального знаменника все розмаїття людських суджень щодо добра і зла, успіху і невдачі. Саме так! І назва тієї книжки відбивала її немилосердний зміст: «Походження видів шляхом природного добору, або Збереження обраних порід у боротьбі за життя».

Уейт ніколи не читав цієї книжки, та й ім’я Дарвіна нічого не означало для нього, хоч йому час від часу й щастило вдавати з себе людину освічену. Так, під час «Круїзу віку до витоків природи» він мав намір постати в ролі інженера-механіка з Мус-Джо, провінція Саскачеван, чия дружина нещодавно померла від раку.