Курт Воннегут - Галапагос (журнальний варіант)

Тож цілком зрозумілі були його сльози, коли він згадував, як прив’язував тварин до тих кілків. Звичайно, на багатьох тваринах проводили такий жорстокий експеримент — на вівцях, свинях, коровах, конях, мавпах, качках, курах, гусях, — але аж ніяк не на всьому зоопарку, що фігурував у розповідях Роя. Як послухати його, то він прив’язував до кілків і павичів, і снігових барсів, і горил, і крокодилів, і альбатросів. В його великому мозку Бікіні став наче дзеркальним відображенням Ноєвого ковчега: туди привезли всякої тварі по парі, щоб піддати їх атомному бомбардуванню.

Найбезглуздішою деталлю в його розповіді — а втім, самому йому вона не здавалася безглуздою аж ніяк — була така: «Там був Дональд». Дональдом звали мисливського пса з золотавою шерстю, що блукав в околицях Іліума, а тепер саме прибіг під вікна їхнього будинку. Йому було всього чотири роки.

— Все це було дуже тяжко, — розповідав Рой. — Та найтяжче було прив’язати Дональда до одного з кілків. Я відкладав це скільки міг, до останнього дня. Дональда я прив’язав до кілка після всіх. Він дав мені це зробити, а тоді ще й лизнув руку та помахав хвостом. І я мовив до нього — й не соромлюся, що зі сльозами в очах: «Прощавай, старий. Ти вже вирушаєш в інший світ. І, напевне, в кращий — адже гіршого світу, ніж цей, уже не може бути».

Поки Рой починав отак виступати, Мері ще вчителювала, щодня запевняючи своїх усе нечисленніших учнів у тому, що вони мають дякувати Всевишньому за великий мозок. «Хіба ви бажали б мати замість нього жираф’ячу шию, чи маскувальний хист хамелеона, чи товсту носорогову шкіру, чи роги ірландського лося?» — запитувала вона в учнів знов і знов.

Мері й далі верзла ті самі давні нісенітниці.

Атож, а потім ішла додому, до Роя та його виявів того, яким облудним може бути мозок. Його жодного разу не клали до лікарні, хіба що на короткочасне обстеження. І він був слухняний. Йому вже не можна було водити машину, і він це усвідомив і не заперечив, коли Мері сховала ключі від його джипа-фургона. Навіть сказав, що машину, мабуть, слід продати, бо тепер вони навряд чи виїздитимуть часто на природу. Тож Мері не довелося наймати сиділку, щоб та доглядала за Роєм, поки сама вона була на роботі. А сусіди-пенсіонери були не проти скласти Роєві компанію, постежити, щоб він собі не нашкодив, і в такий спосіб перехопити кілька доларів.

Та Рой не завдавав їм ані найменшого клопоту. Багато часу він сидів перед телевізором і цілими годинами грався у дворі з Дональдом — тим самим золотавим мисливським собакою, який нібито загинув на атолі Бікіні.

Коли Мері востаннє вела урок, присвячений Галапагоським островам, то раптом затнулась на півслові — на якихось п’ять секунд, її охопив сумнів, що, якби його висловити, звучав би приблизно так: «Може, я всього-на-всього якась навіжена, що випадково забрела з вулиці до цього класу й почала пояснювати цим хлопцям і дівчатам таємниці життя? А вони вірять мені, хоч я глибоко помиляюсь, по суті, в усьому».

Їй ще доведеться замислитись і над тим, чому всі начебто великі педагоги минулого при цілком здоровому глузді все ж таки, як виявилося, сприймали події не менш хибно, ніж Рой.

Скільки островів входило до складу архіпелагу Галапагос мільйон років тому? Тринадцять великих, сімнадцять малих, а також триста вісімнадцять крихітних острівців, серед яких декотрі являли собою лише скелі, що на метр-два здіймалися над рівнем океану.

Нині великих островів налічується чотирнадцять, малих — сім, а крихітних — триста двадцять шість. Вулканічна активність не згасає. Мій щодо цього жарт: боги ще сердяться.

А найпівнічніший з островів — відокремлений, віддалений від решти, — як і раніш, Санта-Росалія.

Так от, мільйон років тому, 3 серпня 1986 року, чоловік, якого звали «Рой Хепберн, лежав на смертнім одрі в своєму затишному, чепурному будиночку в Іліумі, штат Hью-Йорк. І найбільше оплакував він у ці останні години те Що вони з Мері ніколи не мали дітей. Він навіть не міг наполягати, щоб його дружина народила дитину від когось іншого після його смерті, оскільки Мері вже вийшла з того віку, коли народжують дітей.

— Ми, Хепберни, приречені на вимирання, як дронти [2] Дронти — голубоподібні птахи, що колись населяли Маскаренські острови. , — проголосив Рой і став безладно перелічувати безліч інших видів живих організмів, що обернулись на древі еволюції на сухі гілки — гілки без плодів, без листя: — Ірландський лось, білодзьобий дятел, тиранозавр… — Він продовжував цей перелік без кінця й краю. На завершення, однак, у нього раптом проклюнувся стриманий англійський гумор. І він зробив два кумедні додатки до цього скорботного списку істот які справді канули у вічність, не лишивши нащадків. — Віспа, — мовив він а вслід за цим: — Джордж Вашінгтон.