Алессандро Барікко - Море-океан

Цю пітьму

я збираю

й віддаю

Вам у руки.

І прошу Вас,

Господи Боже,

тримати її при собі,

лише годинку

потримати її в своїй руці,

скільки треба,

щоб розчинилася темінь,

щоб розчинилося зло,

які створює в голові

та пітьма,

й у серці

та пітьма —

потримаєте?

Можете

просто

схилитися,

подивитися на неї,

усміхнутися їй,

відчинити її,

крадькома подарувати їй

промінчик,

а потім відпустити її,

а я вже сам

знайду її,

подивлюся,

де подівся.

Дрібничка

для Вас

така вагома

для мене.

Чи слухаєте мене,

Господи Боже?

Невелика річ

питати Вас.

Немає образи в тому,

щоб сподіватися, що Ви слухаєте.

Не дурість

обманюватися, що…

Це ж усього-на-всього молитва,

яка, втім, є лише способом

занотувати аромат очікування.

Ви напишіть,

де заманеться,

шлях,

який я загубив.

Досить якогось знаку,

будь-чого,

легкої

подряпини

на склі

цих очей,

які дивляться

не помічаючи,

а я побачу.

Напишіть

на світі

єдине слово,

написане для мене,

я його прочитаю.

Торкніться ледве

на мить

цієї тиші,

і я відчую.

Не бійтеся,

бо я не боюсь.

І вислизає

ця молитва

завдяки силі слів

із клітки світу,

линучи хтозна-куди.

Амінь.

«Молитва за того, хто віднайшов свій шлях, а отже, відверто кажучи, молитва за мене».

Господи милостивий Боже,

майте терпіння,

це знову я.

Умирає повільно

цей чоловік,

умирає повільно,

мов прагнучи

розламати,

зім’яти

пальцями

залишки

життя в собі.

Барони вмирають, достоту як люди,

тепер це достеменно відомо.

Зараз я тут,

і, вочевидь,

тут було моє місце,

тут, біля нього,

барона, що помирає.

Хоче послухати

про доньку свою,

якої тут немає,

хтозна-де вона,

хоче почути,

що вона жива,

вона там,

не померла в морі

й видужала.

Я розповідаю йому,

і він помирає,

але ця смерть трохи менша,

така смерть.

Я поряд нього розповідаю

трохи тихіше,

і ясно,

що моє місце

було тут.

Ви забрали мене з дороги,

звичайної дороги,

та привели мене терпляче

о цій порі,

коли він мене потребував.

І я,

загублений,

о цій порі

знайшовся.

Божевіллям є

сподіватися,

що Ви слухаєте

у цей день,

справді слухаєте

мене.

Молимося,

щоб не залишатися на самоті,

молимося,

щоб порушити чекання,

навіть мріючи, щоб

Бог,

що Богові

подобається нас слухати.

Хіба не божевілля?

Ви почули мене.

Ви мене врятували.

Звісно, дозвольте покірно, але гадаю, що не було насправді потреби в тім, щоб звалювати подорож до Куартеля, яка, поміж іншим, дратувала місцевих, досить було б, мабуть, чогось легшого, стриманішого знаку, не знаю, чогось інтимнішого між Вами та мною. Приміром, якщо дозволите мені висловити зауваження, сцена про коней, які зупинилися мов укопані, на дорозі, якою я повертався до Елізвін, і ніяк не хотіли йти вперед, з технічного боку вийшла прекрасною, хоч, мабуть, аж занадто видовищною, як гадаєте? — я б і з меншими зусиллями все збагнув, утім, Вам же часом трапляється перестаратися, чи я помиляюся? Хай то як, а там, унизу, досі оповідають про цей випадок, така ж бо сцена не забувається. Підсумовуючи, гадаю, вистачило б і того сну про барона, у якому він, підводячись із ліжка, вигукував: «Отче Плюшу! Отче Плюшу!», по-своєму чудова витівка й краплі сумніву не залишала, я ж бо, справді, наступного ранку пустився в Кервол, бачте, зрештою небагато треба, по суті. Та ні, я Вам про це кажу, якщо Вам доведеться робити таке знову, то знатимете, у чому виправитися. Сон — дієва річ. Якщо хочете пораду, це чудова система. Щоб когось порятувати, за потреби. Сон.

Отак

я дістаю

це чорне вбрання,

журливе вбрання,

і ці пагорби,

веселі пагорби в очах

та за плечима.

In saecula saeculorum [5] На віки вічні (лат.).

тут моє місце.

Все

набагато простіше зараз.

Зараз

усе

просто.

Те, що лишається зробити,

я й сам вмію.

Якщо треба щось,

Плюша,

який завдячує Вам життям,

знаєте, де знайти.

І нехай вислизає

ця молитва

завдяки силі слів

із клітки світу,

линучи хтозна-куди.

Амінь.

Любий Андре, мій любий коханий тисячу років тому,

дівчинку, яка тобі передала цього листа, звати Діра. Я попросила її, щоб вона віддала його тобі прочитати, тільки-но ти приїдеш у готель, перше, ніж ти піднімешся до мене. До останнього рядка. І не думай її обманювати. Цю дівчинку не обдурити.