Хендрік Грун - Таємний щоденник Хендріка Груна віком 83 1/4 роки

Наприкінці кожного крила на кожному поверсі було щось на кшталт місця для розмов, мебльоване диванами й стільцями. Хоча там заледве хтось коли-небудь сидів, бо переважна більшість мешканців віддавали перевагу великій спільній кімнаті внизу — як правило, люди супилися на мешканців інших поверхів, коли ті сиділи там «аж ніяк не з гарними намірами».

Далі буде. Мені варто приберегти сили. О другій годині я в зручному одязі маю спуститися до вестибюлю, де сьогоднішній лідер групи — Еферт — чекатиме на нас для того, щоби повідомити про вже згадувану незабутню екскурсію.

Хто би міг подумати, що Еферт єдиний з-поміж усіх почастує нас заняттям Тай Чі? [45] Тай Чі — китайська оздоровча гімнастика. Таке мені не могло і приснитися. На щастя, наш інструктор був не проти нашого сміху, тож ми добряче скористалися його поблажливістю. І навпаки: з усією серйозністю ми намагалися в уповільненому ритмі копіювати бойові пози, хоча побоююся, що у випадку вуличного пограбування, те, чого ми навчилися, навряд чи стане нам у пригоді. Тай Чі — це спорт, в якому можна практикуватися навіть з ходунками, тому це ідеальна форма вправ для людей похилого віку. Хоча забиті ребра — не надто приємна річ. Всі рухи я виконував все дуже повільно і страждав мовчки. Разом із майстром Тай Чі та його гарненькою помічницею ми вивчили поетичні назви різноманітних рухів. На жаль, я вже забув більшість із них.

Греме звалився на підлогу, намагаючись зімітувати лелеку, і це вартувало йому кількох очок, але не наразило на втрату диплома.

Опісля, розвиваючи тему, ми вирушили до «Великої Стіни» за китайськими стравами. Грітьє із кам’яним виразом на обличчі замовила: «номер тлидцять тли з білим лисом». Може, і трохи по-дурнуватому, а проте смішно. Пощастило, що китайці такі терпимі до старих людей. Повага до старших була утрамбована в їхні горлянки паличками ще від моменту народження. У західній культурі старих вважають радше тягарем. Проте для цього теж є свої причини.

Засипаний компліментами дорогою додому за такий чудово зорганізований день, Еферт намагався не спалахнути смолоскипом від гордощів. Відтак, потерши очі, так наче щось втрапило йому в них, промовив: «Ну гаразд, гаразд, досить вже!»

Від часу першої нашої поїздки уже сімнадцять людей звернулися з проханням долучитися до клубу. Прикро для них, проте «Старі, але ще не мертві» не приймають нових членів.

Цього ранку на дошці оголошень у загальній кімнаті з’явився «Протокол стурбованості». У ньому було сім пунктів про боротьбу зі знущаннями. Дата на директиві була дворічної давності. Підпис пана Жана Ромме, Директора Національного Фонду для людей похилого віку. Все це відгонило початковою школою для пенсіонерів.

Пункт перший: потрібно обрати радника.

Пункт другий: мають відбуватися інформаційні бесіди про факти знущань. І так далі і тому подібне. Більшість вра-же-ні. Такий протокол водномить зупинить усі знущання. Можливо, щось таке підійде і для Сирії? Або для Афганістану? Люди катруплять одне одного по всьому світу. Глобальний протокол стурбованості — ось що нам треба. З радниками й інформаційними сесіями.

Не смішно, Груне.

Це правда: тутешні люди пліткують, принижують і висміюють одне одного так, наче це найнормальніша річ у світі. Ніщо дитяче нам тут не чуже. Найкраще — це вдавати, що нічого такого тут і близько нема. А якщо це неможливо, якщо це крає ваше серце, говоріть, ходіть чи сидіть десь в іншому місці. Або ж накиньтеся на них, як запропонував було Едвард. Такого від нього я ніколи не очікував.

Легко мені говорити, адже я рідко стаю жертвою. У притулку є кілька геть запаршивілих овець, з яких не можна очей спускати. Наче чотириногі хижаки, вони обирають найслабшу жертву, і не зупиняться, доки не розірвуть її на шматки, якщо ви їм, звичайно, таке дозволите. Найкращий варіант — це коли за бажанням жертв забіяк налаштовують один на одного. Відбувається кілька цікавих вендет. Пані Дейтс та Схондерваль прагнуть крові через пролиту три роки тому каву на крісло. Аж доки смерть не розлучить їх.

Це така розрада знати, що як тільки-но ви потрапляєте сюди, то вже зостанетесь аж до свого відходу до церковного двору чи крематорію.

Газети знову взялися за стару пісеньку: вартість догляду за старими сягне небес. Ухвалили дві речі: спочатку потрібно підняти планку, за якою можна визначити рівень немічності, а відтак посутньо збільшити особистий внесок, які старі мають сплачувати.