Хендрік Грун - Таємний щоденник Хендріка Груна віком 83 1/4 роки

На мою думку, середній вік тут вісімдесят дев’ять, тож коли ви кажете «при смерті», то говорите про високу ймовірність смерті. Органи забирають у ще живих пацієнтів, тому що так вони свіжіші. От тільки не впевнений, чи можна назвати свіжими наші. Середній вік тутешніх нирок, звісно ж, теж вісімдесят дев’ять. Маю певні сумніви щодо терміну придатності внутрішніх органів.

Та стаття й справді дещо похмура. Краще не сподіватися на медичне диво: скажімо, ви пережили смертельний серцевий напад, але — хай імовірність цього вкрай мала — вижили, а тоді виявляється, що у вас видалили обидві нирки.

Мобільні скутери не такі вже й прості, як ви думаєте. Вони бувають найрізноманітніших форм і розмірів. От, наприклад, потрібно вирішити наскільки малий діаметр повороту ви хочете — а це важливо, якщо ви плануєте розвертатись у своїй кімнаті.

Максимальна відстань. Як далеко ви плануєте їздити?

Три колеса чи чотири. Він стійкий чи може перекинутися?

Не менш важливо, як швидко ви на ньому їздитимете?

І, нарешті, найважливіший фактор для голландця — яка його вартість?

Невдовзі поговорю з паном Хогдаленом. Він добре на цьому знається. А крім того, він ще й приємний чолов’яга.

Упіймали жінку з Бреди [23] Бреда — місто в Нідерландах у провінції Північний Брабант. , котра втекла з ув’язнення, прокопавши тунель ложкою. Чудово знати, що таке й досі трапляються в реальному житті! А якби пенсіонери втікали з цієї установи в такий самий спосіб? Нині таке було би дивовижею. Звісно, втікали лише символічно, адже ми можемо просто вийти через головний вхід. Складнощі виникнуть потім, оскільки більшості пожильців нікуди йти. Їхні діти в цьому участі точно не братимуть.

— Привіт, сину, я прийшов жити з тобою.

— Вибач, тату, та зараз не надто сприятливий час.

Пенсіонери-втікачі не мають іншого варіанту, окрім готелю на Велюве. Потім, щойно закінчаться гроші, піджавши хвоста вони пошкандибають назад — у притулок чи до Армії Спасіння.

Випадковим чином тут, у Нідерландах, із в’язниці «зникає» приблизно 1300 людей. Це значна кількість. Мабуть, поліція не надто ретельно їх шукає.

Стара голова — це вада. Початок старості поступово стає хронічним явищем. Я намагався пригадати пташині пісні з топу, проте не зміг зайти далі перших чотирьох.

Що мене дивує, так це те, що дехто не може запам’ятати список покупок із трьох пунктів, але здатний підспівувати десяти тисячам пісеньок по радіо. Або хоча би їх наспівувати. Усі ці мелодії зберігаються в голові у їхній первісній свіжості! Музика та пам’ять… мабуть, між ними є якийсь зв’язок. Варто було би покласти на музику німецький словник чи перший закон термодинаміки. Чи написати мюзикл на основі важливих дат історії Нідерландів.

Учора внизу з’явився стенд від аптеки Крінґ, на якому було десятків зо п’ять різноманітних інформаційних листівок. Дозвольте мені навести простенькі приклади основних тем: геморой, діарея, екзема, воші, нетримання сечі, чиряки, закрепи, грибок, глисти та бородавки. Усі недуги акуратно розміщені в алфавітному порядку. Та ще й без урахування тутешньої аудиторії, бо я також помітив листівки і про акне, і про догляд за новонародженими, що не надто нас турбувало.

Ніби тут і без їхнього стенда бракує балачок про біль та недуги.

Ну гаразд, якщо відверто, я якомога безцеремонніше заштовхав листівку про нетримання сечі до нагрудної кишені. Схоже, що в мене гарне товариство: тут ідеться про мільйон голландських дзюркунів. А це означає, що сечі, яку щодня вбирає нижня білизна та підгузки наших співвітчизників, досить, аби наповнити цілісінький басейн. Ура!

Було чимало спекуляцій та спроб вивідати, куди ж ми поїдемо на першу екскурсію клубу «Старих, але ще не мертвих». Еферт хотів підрядитися букмекером, аби люди мали змогу робити ставки.

Захоплення схоже на те відчуття, яке я переживав ще дитиною напередодні шкільної поїздки. Якщо я добре запам’ятав, ці відчуття схожі.

Пані Шройдер (канарка, засмоктана в порохотяг) розмірковувала над тим, хто там головний у Ватикані. Старий Папа відійшов, а нового ще не обрали. «Ми — церква без пастора» — стверджувала вона. «Наче кури без півня», — сказала одна із сестер Слотхауер, котра ніколи не соромилися топтатися по чиїхось мозолях.

Я намагався уявити собі конклав: 115 підстаркуватих кардиналів в одній кімнаті, яким не дозволено ступити ані кроку, аж доки вони не випустять із труби білий дим — а це легше сказати, ніж зробити. Під час конклаву 1978 року у каміні була не надто гарна тяга й кімнату заповнило чорним димом.