Хендрік Грун - Таємний щоденник Хендріка Груна віком 83 1/4 роки

А тим часом, поки я відволікся, Спаситель Хенк Кроль підскочив в опитуваннях на двадцять чотири позиції! «50 Плюс» простежать, щоби пенсіонерів поважного віку в Нідерландах більше не грабували.

«Вони дозволяють це собі, бо ми нічого не можемо вдіяти. Ми не можемо страйкувати чи щось іще. У нас нема нікого, хто б за нас заступився». «Роль жертви призначена для сумних старих шкап. На щастя, не всі приєднуються до хору скигліїв».

Жіноча половина мешканців вважала Хенка привабливим. Звісно, його часто бачили з гарненьким шаликом на шиї. Він навіть для кожного з цієї вікової групи міг уявлятися ідеальним зятем, якби не той факт, що Хенк був гомосексуалістом.

Учора в нас був дуже приємний вечір, присвячений Google. Еферт вимовляє це як «джуґлити» і тепер у кількох наших сусідів виникло враження, що ми вчимося жонглювати. Дехто запитував, коли ми влаштуємо виставу. Греме: «Коли матимемо м’ячики?».

Прекрасний відпочинок і приємне товариство: Еф’є — чарівна господиня, Еферт завжди говорить занадто голосно, одначе цього разу він не надто й шумів, та й пив помірно; Едвард хоч і зазвичай не дуже вже й говіркий, та коли вже починає говорити, то його й справді варто послухати; Греме — вдумливий, хоч і сором’язливий, і нарешті, Грітьє — відкриття вечора, зважаючи на її виняткове знання комп’ютера, уявлене з усією скромністю. Радячись з Еф’є, Грітьє люб’язно дослухалася до порад, і ми витратили більше ніж дві години на тренування: шукали інформацію, використовуючи приклади, які пропонували інші. Озвучуючи ці приклади, ніхто не розголошував своїх планів щодо можливих екскурсій. Еферт хотів дізнатися про послуги банджі-джампінгу [20] Банджі-джампінг — стрибок зі скелі чи мосту за допомогою еластичного троса. в Амстердамі. Едвард сказав, що не прийде, бо банджі-джампінг був популярним ааааж у 2012 році. Прикро, що більше ніхто не почув, як він це промовив.

Пані Стельваген попросила Еф’є зайти до її кабінету в середу. Еф’є здавалася досить-таки безтурботною. Можливо, її просто було важко вибити з колії, а може, вона не хотіла робити з мухи слона. Натомість я був би приголомшений, якби отримав подібне запрошення. Я й подумати не можу, що Стельваген просто хоче поцікавитися, чи Еф’є тут подобається. Наша директорка ще із тих лисичок-сестричок: люб’язна ззовні, але за кар’єру душу би віддала. Завжди напрочуд співчутлива: «надзвичайно прикро… але такі правила». Але не уточнює при цьому, що це її власні правила. Їй зручно ховатися за ними. А якщо знадобиться, то раптом з’являються й нові правила «єдино задля блага пожильців». Стельваген досить розумна для того, щоби усвідомлювати, що в її діях нема прямої образи. Незначні порушення замовчуються, або провину переадресовують на когось іншого. Під захистом Ради директорів її трон у безпеці. Тимчасовий трон, який, кажу вам, вона за першої ж нагоди проміняє на кращу модель.

Завжди бездоганно вдягнута і приязна, спокійна та ввічлива. Усе вона чує і все контролює. Та ще й має вірних приспішників. Дехто з них нам відомий, хоча не важко здогадатися, що є й такі, які працюють під прикриттям.

Стельваген потроху запроваджує задушливий режим. Будь-яка особиста ініціатива, все, що виходить за рамки норми, з посмішкою заперечується.

Я запитав Еф’є, чи не хоче вона, щоби я пішов з нею.

«Для чого?» — була її відповідь.

«Ну, характер у неї ще той. З’їсть і не засміється».

«Це ми ще подивимося. Дякую за попередження. Матиму на увазі».

Еферт розмірковував над тим, чи випаде знову нагода для ще однієї таємної операції з тістечковими крихтами в акваріумі. Він був не проти ще однієї витівки. «Це відділення таки варто трохи трусонути». Я й справді не міг із цим не погодитися, та боюся, що подібна демонстрація сміливості викриє лише поверхневі симптоми.

Справжня проблема від того нікуди не подінеться.

На мою думку, старіння відбувається за тією самою траєкторією, що й дорослішання немовляти, але у зворотному напрямку. Ви відходите від фізичної незалежності й все більше і більше починаєте залежати від інших. Штучне стегно, шунт, пігулка за пігулкою — все це нагромаджується в купу. Якщо ж смерть забариться, ви довікуєте белькотливим старим, зашмарканим карапузом у підгузку. Подорож від нуля до вісімдесяти — неймовірна, багатонадійна, захоплива: ви маєте знайти свій шлях у житті. Років у сорок ви у розквіті сил і здоров’я, і вам здається, що весь світ у вашій кишені. У розквіті сил і здоров’я… Сумно, та ви зазвичай не усвідомлюєте цього, аж доки не прийде час руїни, коли життєві горизонти повільно і безмовно вужчатимуть, а життя спустошуватиметься. Аж доки ваші щоденні сенси й амбіції не переведуться на чашку чаю з коржиками чи печивом — така собі стареча версія белькоту немовлят.