Лорен Грофф: Долі та фурії

— Спіральна дамба.

Вона спитала:

— У піску?

Він усміхнувся й сказав:

— Саме в тому й уся краса.

І в цей момент щось у неї всередині лопнуло й розійшлося по всьому тілу. Вона по-новому подивилася на нього. Раніше вона цього не помічала, а зараз їй здалося, що в ньому було щось особливе. Їй хотілося залізти в нього, щоб зрозуміти, що ж то було. З-під сором’язливості та юності пробивалося якесь світло. Ніжність. Вона відчула в собі різкий сплеск знайомого голоду, бажання забрати собі якусь частинку його та хоч на мить зробити його своїм.

Натомість вона нахилилась і заходилася допомагати, а потім і решта підтяглися, і вже пізнього ранку, коли робота була закінчена, вони тихо сиділи, збившись у купку від холодного вітру, і спостерігали, як приплив повністю накриває їхнє творіння. Якимось чином усе змінилося. Вони розійшлися по домівках.

Наступний день, неділя. Вранішні бутерброди, з’їдені над раковиною, краплі жовтка. Сон аж до третьої години пополудні. Вона прийшла на кухню поїсти й побачила, що в Чоллі на обличчі з’явилися пухирі від сонячних опіків, але він посміхався.

— Я лизнув трохи кислоти, — сказав він, єдиний спосіб витримати вечірку тієї ночі в закинутому будинку біля болота. Вона відчула укол страху.

— Чудово, — сухо сказала вона. Вони ще й на пляж узяли гамбургерів. Стілець рятувальника, який майже весь загрузнув у пісок на кінці їхньої спіральної дамби, хтось викопав і поставив вертикально, як піднятий середній палець. Вона втрималася від наркотиків, а хлопці приклалися. Те дивне, що виникло між Лотто і нею, загострилося ще більше. Він стояв поруч із нею.

Чоллі видерся на стілець рятувальника, і стояв там на тлі зоряного неба, і кричав, піднявши кухоль з ромом:

— Ми — Боги!

Сьогодні ввечері вона вірила в це. Її майбутнє буде однією з тих зірок, холодною, сяючою і безсумнівною. Вона зробить щось таке, що вразить увесь світ. Вона знала це. Вона сміялася зі свого брата, освітленого відблисками багаття й сяйвом зірок. А потім Чоллі щось вигукнув і стрибнув, зависнувши в повітрі, як пелікан, зі своєю в’ялою шиєю й незграбними кінцівками. Приземлився він із хрускотом. А потім почувся крик брата, вона підняла голову, а Лотто рвонув по тітчину машину, підігнав її до пляжу, і Майкл підняв Чоллі й всадовив його на заднє сидіння, а потім стрибнув на місце водія й поїхав, не взявши ні Гвенні, ні Лотто.

Вони залишилися самі й дивилися, як задні вогні піднімаються по пандусу на шосе.

Коли припинилися крики Чоллі, стало чути, як голосно завиває вітер.

Вона попросила Лотто піти з нею додому й розповісти батькові про те, що сталося. Він одразу погодився. [О, це добре юне серце.]

Вдома вона змила косметику, зняла пірсинг, заплела волосся у два хвостики й надягла рожевий тренувальний костюм. Такий її домашній образ був незвичний, але він люб’язно втримався від сміху. Літак батька приземлився о сьомій вечора, а вже о сьомій двадцять його машина зупинилась у дворі під навісом. Він увійшов до кімнати вже в поганому настрої: мабуть, вихідні з матір’ю близнюків були невдалі. Їхній шлюб був тонкий, як нитка. Лотто вже був на кілька сантиметрів вищий від цього немолодого чоловіка, але він заповнив собою всю кімнату, і Лотто на крок відступив.

Обличчя її батька було перекошене від люті.

— Гвенні, я попереджав тебе: жодних хлопців удома. Зараз же вижени його.

— Тату, це Лотто Саттервайт, він друг Чоллі. Чоллі звідкілясь стрибнув і зламав ногу, зараз він у лікарні. Лотто саме прийшов секунду тому, щоб сказати тобі про це, бо ми не могли з тобою зв’язатися. Мені дуже шкода, — сказала вона.

Батько подивився на Лотто.

— Чарльз зламав ногу? — спитав він.

— Так, сер, — відповів Лотто.

— Це було пов’язане з алкоголем? Наркотиками?

— Ні, сер, — відповів Лотто.

— А Гвенні там була? — розпитував далі батько.

Вона затамувала подих.

— Ні, сер, — відповів Лотто, й голос у нього не здригнувся. — Я знаю її лише по школі. Вона дружить із гарними дітьми.

Батько подивився на них, кивнув, і місце, яке він займав у кімнаті, раптом зменшилося.

— Гвендолін, — сказав батько, — подзвони мамі. Я їду до лікарні. Дякую, що розповів мені, хлопче. А тепер іди.

Вона кинула на Лотто гострий погляд, автомобіль батька швидко від’їхав, і коли вона вийшла з дому, на ній була найкоротша спідниця, сорочка, обрізана під самими грудьми, на обличчі яскравий макіяж.

Лотто чекав в азаліях.

— Та пішов він під три чорти, — сказала Гвенні. — Ми йдемо на вечірку.