Селеста Инг - Несказане

Нині ж він нарешті розплющує очі, концентрується на пірсі, на Джековій руці, на Ханні. З того місця, де він плаває, її схилений профіль здається піднятим угору, й Нат пливе до неї по-собачому. Він не хоче пірнути й перестати бачити її обличчя.

Я дозволила собі кілька незначних фактологічних неточностей: обкладинку книги «Як завоювати друзів і впливати на людей», описану мною, зібрано з кількох різних видань. Однак її текст повністю відповідає реальному. Так само цитати з «Кулінарної книги Бетті Крокер» я взяла з книжки моєї матері, виданої 1968 року. Проте в матері Мерилін мало б бути більш раннє видання.

Щиро дякую моєму агенту Джулі Барер за терпіння, з яким вона шість років чекала на цей роман, і за віру в нього, значно більшу за мою. Вдячна долі, яка послала її мені. Я не могла опинитися в кращому оточенні, ніж Вільям Боґґессо, Анна Вінер, Джемма Парді та Анна Натсон-Геллер із «Бейєр літерарі», робота з якими давала справжню насолоду.

Редактори із «Пенґвін Пресс» Андреа Вокер і Джинні Сміт Юнс тактовно скерували мене до того, щоб зробити цю книгу незмірно кращою. Софія Групман освітлювала мої дні своїми листами. Редактор Джейн Каволіна, коректор Ліза Торнблум, Барбара Кампо й уся команда, що працювала над книгою, з дружнім розумінням поставилися до мого захоплення курсивом і дали раду мільярдові протиріч. Агент зі зв’язків із громадськістю Джуліана Киян виявилася енергійним і невтомним захисником. А ще я глибоко вдячна Енн Ґодофф, Скотту Мойєрсу, Трейсі Локке, Сарі Гатсон, Бріттані Бофтер і всім іншим у «Пенґвін Пресс» і «Пенґвін Рандом Хаус» за ті ентузіазм і любов, які вони вклали у свою працю, перш ніж ця книга побачила світ.

Часто доводиться чути, мовляв, писати навчитися неможливо. Але мої вчителі подарували мені надзвичайно багато знань — і про письменництво, й про життя письменника. Патриція Павелл дала мені перший справжній урок майстерності та допомогла серйозно взятися до роботи. Венді Гайман належить ідея отримання диплому магістра з мистецтво­знавства, тож я тепер її довічна боржниця. На перших стадіях роботи украй важливими були підтримка і заохочення Елейзри Шаффзін, а чудові професори з Мічиґана — Пітер Го Девіс, Ніколас Дельбанко, Метью Клем, Ейлін Поллак, і Ненсі Рейсман — й надалі залишаються моїми наймудрішими наставниками.

Також багато чим завдячую своїм неформальним учителям: друзям-письменникам. Глибоко вдячна тим, хто навчався зі мною в Мічиґані, особливо Увем Акпан, Джасперу Каарлсу, Аріель Джанікіан, Дженні Феррарі-Адлер, Джо Кілдаффу, Даніель Лазарін, Таемі Лім, Пітеру Мейшелу, Фібі Ноблс, Маріссу Перрі, Преету Самарасану, Бріттані Сонненберґ та Жасмін Ворд. Ейєлет Еміттей, Крістіна МакКерролл, Анн Стамешкін та Елізабет Стаудт заслуговують на дворазові, триразові, чотириразові подяки за те, що протягом років читали ранні чернетки цього роману й аплодували мені. Джес Габерлі — не лише гідний довіри слухач, а й необхідний голос поміркованості.

Письменництво — справа самітників, і я безмежно вдячна всім спільнотам, які на цьому шляху надавали мені можливості для спілкування. Співробітники журналу «Фікшн райтерс рев’ю» завжди нагадували, що художня проза має значення , а у «Бред лоф райтерс серемоніс» мене познайомили з багатьма друзями та «літературними ідолами», серед яких і Волтрони. У Бостоні мене прийняла до своєї теплої та привітної письменницької родини «Ґраб стріт». Окремо дякую Крістоферу Кастеллані за те, що долучив мене до своїх однодумців. Наша письменницька група «Кремезні мавпи» (Чіп Чік, Дженніфер де Леон, Кельвін Геннік, Соня Ларсон, Александрія Марзано-Лесневіч, Вітні Шарер, Адам Стумахер, Ґрейс Талусан і Беккі Тач) забезпечили мені як надійну підтримку, так і нещадну критику. А коли я застрягала в роботі, магія гарячого чаю, найкращих у світі сандвічів і завжди дивовижним чином вгаданої найпотрібнішої на той момент музики з динаміків у кафе «Дарвінс Лтд» у Кембриджі допомагала мені продовжити. Нарешті, від щирого серця дякую моїм друзям і родині з усіма можливими й неможливими способами їхнього впливу, бо саме завдяки їм я стала тим, ким є нині. Кеті Кемпбелл, Саманта Чін та Енні Cюй понад двадцять років були моєю групою підтримки та моїми довіреними особами. На шляху мені трапилося набагато більше друзів, ніж я можу тут перелічити; вони знають, що це про них — спасибі їм. Керол, Стів і Мелісса Фокс понад десятиліття тому щиро привітали мене в своєму домі, де люблять і цінують слово. А моя родина завжди залишалася джерелом, з якого я черпала силу, хоча й не завжди рідні могли до кінця бути впевненими в тому, що вийде з усього цього письменництва; дякую моїм батькам, Даніелеві й Лілі Інґ, і моїй сестрі, Івонні Інґ, які дали мені змогу чогось досягти й допомогли знайти власний шлях. Мій чоловік, Метью Фокс, не лише заохочував мене на кожному кроці — він узяв на себе незліченні обов’язки, аби я могла писати. Без нього поява цієї книги була б неможливою. І останній у переліку, але не останній за значенням — мій син, який стоїчно змирився з тим, що його мати живе десь у хмарах. Він постійно тішить мене та допомагає не надавати надто великого значення життєвим негараздам. Ти, синку, завжди будеш досягненням, яким я пишаюся найбільше.