Энн Тайлер - Блакитне мереживо долі

— О, Амандо, це дуже правильно, — втрутилась Еббі, однак дочка пропустила це повз вуха.

— Я не знаю, як він зрозумів, що це написала я, — говорила вона далі, — але якось здогадався. Постукав у мої двері, тримаючи у руках цю записку. «Це ви написали?» — запитав він, а я відповіла, що так, це я. Тоді він увімкнув усю свою чарівність і сказав, що йому дуже соромно за свій вчинок, що таке більше не повториться, виправдовувався, що не знав правил утилізації, а ще — що не викинув сміття, бо пакет не помістився у прохід. Одним словом, бла-бла-бла. Однак маю визнати, тоді він мене і підкорив. Знаєш, я мала відразу бути пильною! Із самого початку було зрозуміло: він із тих чоловіків, які вважають, що вони одні такі у світі.

— То зараз він правильно викидає сміття? — запитав Денні.

— Ти не розумієш, про що я, — обурилась Аманда. — Я кажу про натуру людини, розумієш, саму її суть. Усе у житті має бути так, як вигідно йому . Уяви собі, він домовився продати ресторан майже задурно першому ліпшому, а все тому, що йому це набридло, і він хоче якомога швидше його позбутися, аби взятися за щось нове. Ну як так можна?

— А я думав, ти його підтримуєш щодо змін, — відповів Денні, — ти ж наче казала, що він у тебе геній?

— Так, я намагаюся його підтримувати. До того ж, я не маю нічого проти його нових ідей, мені більше не подобається, як він позбувається старих. Хоч би спитав, що я думаю з цього приводу — ні! Він одразу хапається за першу пропозицію, бо він так хоче, бо йому кортить…

Еббі тихенько торкнулася руки Аманди і показала очима на Елізу.

— Що таке ? — сказала Аманда і відвернулася. Еліза граційно встала і мовчки пішла до води, наче слова дорослих, які вона почула, жодним чином її не стосувалися.

— Я навіть не знала, як саме ви познайомилися із Г’ю, — сказала Еббі. — Звучить, як історія з якогось кіно! Як Рок Хадсон та Доріс Дей у тому фільмі, де вони спочатку ненавиділи одне одного. Я чомусь думала, що ви познайомились у ліфті чи щось типу того.

— Мій чоловік просто нестерпний, — промовила Аманда, ніби не чуючи, що казала мати.

— Ти знаєш, я розумію, чому він так швидко хоче продати ресторан, — сказав Денні. — Мабуть, це дуже складно — тримати заклад, у якому подають лише індика.

— Гаразд, але ж він не одружений на індику. Там можна готувати і подавати інші страви. До того ж, у цьому закладі багато інвентарю: духові плити, гриль і багато іншого, усе це коштує великих грошей.

— О, бідолашний Г’ю, — знову втрутилась Еббі, — він не вміє переживати невдачі.

— Мамо, будь ласка, я тебе дуже прошу, досить уже повторювати, який бідолашний Г’ю.

— Люба, хочеш пройтися пляжем? — втрутився у розмову Ред. Було неясно, він чув їхню розмову чи просто вирішив прогулятися. Як би не було, він встав і подав руку дружині. Еббі продовжувала хитати головою, коли вони йшли до берега.

— Зараз будуть говорити, яка я погана дружина, — знітилась Аманда.

— Подивися, тато так повільно ходить, — сказала Дженні, — він такий незграбний.

— Як він справляється на роботі? — запитав Денні.

— Я не часто бачу його на роботі. Він більше не займається тим, що потребує великих фізичних навантажень…

Утрьох вони дивилися, як їхні батьки зустріли Нору, яка поверталася зі своєї прогулянки.

Вона перекинулася з ними парою слів і пішла далі до Стіма та дітей, які всі разом грали у футбол біля води.

Дув сильний вітер, піднімаючи широку спідницю Нори і відкриваючи її чорний суцільний купальник, її темне волосся красиво розвивалося. Підлітки навіть перестали грати у м’яч, задивившись на неї.

— Ах, фатальна жінка, яка про це не знає, — тихенько промовив Денні, Аманда шикнула.

— Як думаєш, Елізі тут подобається? — спитала Дженні. — Мені чомусь здається, що минулого року їй більше подобалося.

— Не маю жодного уявлення, — сказала Аманда, — я усього-на-всього її мати.

— Мабуть, балет забирає у неї весь вільний час.

Аманда не відповіла. Вони знову помовчали, спостерігаючи за малою дитиною, яка наполегливо проганяла птахів. Пташки вдавали, що її не помічають, щоразу прискорюючи ходу.

— А як щодо Сьюзан, Денні? — продовжила Дженні. — Їй тут подобається?

— Дуже, і це помітно, — відповів Денні. — Вона любить своїх двоюрідних братів і сестер, більше у неї нікого немає.

— У Карли немає сестер або братів?

— Лише неодружений брат.

Дженні та Аманда здивовано поглянули одна на одну.

— А як там сама Карла? — спитала Аманда.