Энн Тайлер: Блакитне мереживо долі

— А чого ти чекала? Карла працює повний робочий день. Не кожен може дозволити собі сидіти вдома і валятися на ліжку з грудним молоком, — сказав Денні.

— Я нічого такого не казала, — швидко відповіла Еббі.

Раніше бувало, що візити Денні тривали всього п’ять хвилин. Однієї фрази могло вистачити, щоб він тут же вийшов за двері і не повернувся.

Пам’ятаючи про це, Еббі притиснула Сьюзан щільніше до себе і сказала:

— Приємно бачити тебе вдома.

— Я теж радий знову бути тут, — відповів Денні, і всі полегшено зітхнули.

Можливо, по дорозі додому Денні дав собі якусь обіцянку, бо поводився він якнайкраще: не критикував гостей Еббі на обіді, а коли Отрі голосно засміялася і розбудила дитину, він сказав:

— Що ж, друзі, нарешті ви зможете подивитися, якого кольору очі у Сьюзан.

Він із розумінням ставився до проблем зі слухом містера Дейла і кожну свою фразу повторював по кілька разів.

Аманда, яка була на сьомому місяці вагітності, набридала йому купою запитань щодо дитини і він на всі відповів! («Колиска непотрібна, можна використовувати шухлядку комода. У дитячому візочку теж немає необхідності. Високий стілець? Та навіщо?»).

Надзвичайно ввічливо він обговорив справи у будівельній компанії Вітшенків, поспілкувавшись не лише з батьком, а й з Дженні, яка працювала там теслею, і навіть зі Стімом. Він уважно вислухав детальні розповіді Стіма про роботу. («Клієнт замовляє шафу від підлоги до стелі, розумієш. Ми прибираємо усі перегородки і тут він кричить: „Почекайте!“»)

Еббі нагодувала дитину, почекала, поки вона відригне, а потім замінила мініатюрний підгузок.

Виявилося, що у Сьюзан пухкеньке підборіддя, акуратні губи та блакитно-сірі оченята. Еббі передала дитину Реду, який спершу був переляканим і спантеличеним, але потім міцно притиснув дитину до грудей і тихенько вдихав запах маленької маківки.

Коли Денні повідомив, що він не може лишитися на ніч, усі сприйняли це з розумінням. Еббі швидко спакувала залишки індички для Карли та її матері, а Ред підвіз сина до станції.

— Не зникай, — сказав Ред йому на прощання.

На що той відповів:

— Не буду, скоро побачимося.

Денні часто так говорив, але ці слова нічого не означали. Проте цього разу все було по-іншому. Можливо, через те, що він став батьком. Можливо, він почав усвідомлювати важливість родини.

Як би там не було, Денні повернувся до них на Різдво — лише на день, але все-таки! — і привіз із собою Сьюзан і Карлу.

Сьюзан уже виповнилося сім тижнів, вона реагувала, коли до неї говорили, повертала маленьку голівку і посміхалася, від чого на щічці з’являлася маленька ямочка.

Карла поводилася чемно, хоча було помітно, що вона зовсім не намагалася справити позитивне враження. Вона була одягнена у джинси і футболку, тому Еббі, яка дуже старалася стриматися, залишилася у джинсовій спідниці і вирішила не переодягатися до вечері.

— Карло, я можу запропонувати тобі келих вина? — запитала у неї Еббі. — Так добре, що ти не на грудному вигодовуванні! Можеш пити все, що хочеш.

Її доньки обмінялися здивованими поглядами: мама переходить межу. Однак і вони намагалися справити гарне враження, тому хвалили все, що змогли помітити у Карлі, навіть її тату з іменем собаки на зап’ясті лівої руки.

Уся сім’я зійшлася на думці, що зустріч пройшла добре. І оскільки Денні почав приїжджати щомісяця, усі вирішили, що він теж так вважає. (Він приїздив без Карли, бо вона працювала — перейшла на нову роботу у мережу фаст-фудів. Вони обоє звільнилися з бару, але його робочий графік був більш гнучкий.) Сьюзан уже навчилася сидіти, їла більш-менш нормальну тверду їжу, уміла повзати. Іноді Денні залишався на ніч. Він спав у своїй кімнаті, а маленька Сьюзан — у манежі, який із давніх часів берегла Еббі.

Аманда на той час уже народила Елізу, і всі мріяли про те, як двоє дівчаток зростатимуть разом і будуть найкращими подругами.

А потім Денні образився на те, що одного разу сказав йому батько. Було літо, усі обговорювали подорож до моря у пляжний будиночок. Денні сказав, що він зможе приїхати разом зі Сьюзан, а у Карли не вийде, бо вона має працювати.

І тут Ред зауважив:

— Як так виходить, що тобі ніколи не потрібно працювати?

— Ось так, — відповів Денні.

—А Карлі потрібно?

— Саме так.

— Я не розумію, Карла ж її мати?

— Так. І що?

Еббі та Дженні були присутні при цій розмові, й обидві відразу замовкли. Вони почали мовчки очима показувати Реду, щоб той припинив. Але він продовжував: