Энн Тайлер: Блакитне мереживо долі

— Ну і добре, — сказав Ред і повернувся на інший бік.

— Я зараз зателефоную у довідку.

— Зараз? — Ред подивився на годинник. — Але зараз пів на третю ночі! Ти не можеш телефонувати людині о такій порі!

— Звісно, ні. Але я можу дізнатися її номер, — відказала Еббі.

Ред щось пробурмотів і знову заснув.

Вранці Еббі повідомила, що знайшла трьох Карлучі на Мангеттені і збирається зателефонувати їм усім. Була сьома година ранку, й Еббі кортіло уже розпочати, але Ред намагався її зупинити.

— Почекай, людина може ще спати о сьомій.

— Може, але сьома година — це вже ранок, — відповіла вона.

Реду залишилося лише погодитися. Він спустився вниз, щоб заварити собі каву, хоча зазвичай він купував її дорогою на роботу.

За п’ять сьома Еббі зробила перший дзвінок.

— Доброго ранку, я можу говорити з Єленою? Ой, вибачте, я мабуть помилилася номером, усього найкращого.

Потім другий.

— Доброго дня, Єлено? — пауза. — Вибачте, я знаю, що зараз дуже рано , але…

Еббі зітхнула і закотила очі, очевидно, відповіли їй нечемно.

Нарешті третій дзвінок.

— Доброго ранку, Єлено?

Раптом Еббі випрямилася.

— Привіт! Ти не впізнала? Це Еббі Вітшенк, я дзвоню з Балтимора. Я тебе не розбудила так рано? — вона помовчала, слухаючи, що казали на іншому кінці проводу, після чого відповіла: — Так, я тебе розумію, інколи я і сама кажу Реду: навіщо взагалі лягати спати, якщо на сон лишилося так мало часу? Можливо, це через вік, а ще наші постійні стреси. До речі, Єлено, скажи, чи все гаразд із Сьюзан, Карлою та Денні? Я маю на увазі, з минулого вівторка? (Минулим вівторком люди називали 11 вересня).

— Ага… Так, я розумію. Це вже щось! Добре. То ти не знаєш… Звісно, логічно, що не знаєш. Дякую тобі, Єлено! Передавай привіт Сьюзан і Карлі. Що?.. А, так, звичайно, з нами теж усе добре. Дякую ще раз, бувай!

І Еббі поклала слухавку.

— Із Карлою і Сьюзан усе добре, — сказала вона. — Стосовно Денні вона лише може припустити, що все добре, але точно не знає, оскільки він переїхав до Нью-Джерсі.

— До Нью-Джерсі? А куди саме до Нью-Джерсі? —одразу ж запитав Ред.

— Вона не сказала, бо не знає його номера телефону.

— Думаю, Карла точно знає, через Сьюзан, звичайно. Якщо Денні підтримує із ними зв’язок, — зазначив Ред. — Ти можеш зателефонувати Карлі і запитати у неї його номер.

— Який у цьому сенс? — зауважила Еббі, її нервовий тон свідчив про нове розчарування. — Ми точно знаємо, що його не було у Нью-Йорку під час трагедії. Невже цього нам не достатньо? І я зовсім не впевнена, що у Карли є його номер, якщо чесно.

Еббі почала машинально складати посуд у посудомийку, Ред мовчки дивився на неї.

Значить, Нью-Джерсі. Ще одні розірвані стосунки, точніше, два види розірваних стосунків, якщо він, звісно, не підтримує зв’язок зі Сьюзан. Ред переконував, що Денні точно спілкується з донькою, адже він і до цього брав активну участь у її вихованні, але Еббі зауважила що, мабуть, Сьюзан стала для нього лише черговим напівпроектом.

Це не було схоже на Еббі. Вона свято вірила, що люди здатні змінюватися, інколи такою мірою, що дратувала цим своїх рідних. Але зараз, здавалося, Еббі здалася. Коли вона зателефонувала Аманді та Дженні повідомити новини, то говорила сухо, без емоцій, видавала лише факти, а потім попросила Реда передати це Стіму вже на роботі.

— Я передам, — відповів Ред, намагаючись з усіх сил говорити бадьоро та весело. — Його це заспокоїть.

— Чому? — сказала Еббі. — Насправді взагалі не варто було хвилюватися.

Наступного ранку, у суботу, до батьків без попередження приїхала Аманда. Вона працювала адвокатом. Це була їхня найнаполегливіша, найбільш компетентна і найвідповідальніша дитина. Тому, увійшовши до будинку, вона відразу розпорядилася:

— Дай мені номер Єлени.

Еббі відкрила шухлядку, дістала маленький аркуш та простягнула його Аманді. Та одразу ж схопила телефон, сіла на стілець і набрала номер.

— Алло! Доброго дня, я можу поговорити з Єленою? — сказала вона. — Мене звати Аманда, я сестра Денні. Ви можете дати мені номер Карли, будь ласка?

На іншому кінці проводу, вочевидь, відмовилися, оскільки Аманда пояснила:

— Повірте, я не збираюсь її засмучувати, я просто хочу зв’язатися зі своїм братом-негідником.

Здається, ці слова спрацювали, оскільки Аманда тут же дістала з сумки блокнот і швидко записала номер телефону.

— Дуже вам дякую. До побачення.

Не кладучи слухавки, Аманда почала набирати інший номер.