Шарль Данцir - Навіщо читати

Мурнау був вампіром авторського права, не запитавши дозволу, він зняв «Дракулу» Брема Стокера [106] Брем Стокер (1847–1912) — ірландський письменник, роман «Дракула» був екранізований 1992 р. . Судовий процес Мурнау програв, фільм був знищений: він скрутився-спопелів, як вампір на сонці. Врятували його тільки контрабандні копії, вампіри вампіра. Чим тільки ми не завдячуємо неморальності в цьому світі!

Утім, романи про вампірів — це також романи про свідомість. Тож немає нічого дивного в тому, що їх вигадали протестанти, як от дублінський протестант Брем Стокер; їх надалі пишуть протестанти, переважно англосаксонці. І не тому, що в протестантів більше від інших свідомості: вони цим пишаються. Інколи снобізм здатний витворити чесноту.

Я спробував читати «Сутінкову сагу», було страшенно важко. У Стефані Маєр [107] Ма́єр, Сте́фані (1973) — американська письменниця, автор вампірської серії «Сутінкова сага» («Сутінки», «Молодий місяць», «Затемнення», «Світанок») і романів «Друге життя Брі Таннер», «Господиня». залишається 84 999 999 читачів цих ані добрих, ані поганих романів, вони просто ніякі. Діалоги, в яких відповідають на такі запитання, як: «Ти зараз у ліцей, Белло?» — «Так, Едварде, я йду до школи» чи щось подібне, потребують надто багато зусиль; Вітґенштайн значно легший, запевняю вас. Рукопис «Сутінок» відмовилися просувати чотирнадцять агентів. Однак завжди, на жаль, знайдеться п’ятнадцятий. Історія успіху формується з п’ятнадцятої спроби. Видавці намагаються з усіх сил не продавати й оберегти літературу, та на це нема ради. Отак і народилися «Сутінки», перший роман про вампірів, який замішано не на крові, а на киселі.

Його успіх, як і будь-який успіх у народу чи, навпаки, в літературі, можна, звичайно, пояснити. Тут простежується мораль, яка збігається з мораллю ХХІ ст., що зазоріло. В ній багато суперечливості через легку деструктивність на кшталт «вампіри». Усе, що вони проголосили, а дорослі 1970-х років зуміли зробити — переконати суспільство в тому, що любов і секс — це дві різні речі, не призвівши при цьому до його [108] суспільства краху (всі це знали й практикували, вольтеріанці лише змогли висміяти лицемірство), — цей роман цілковито ігнорує. Невігластву не бракує парадності.

Серед творів, присвячених Джорджові В. Бушу, є свій бестселер. Шлях йому підготували книжки, про які в Європі ніхто ніколи не чув, — християнські апокаліптичні романи, що продаються мільйонними тиражами. Побачимо, чи Баракові Обамі вдасться навернути на розум, що, як виглядає, він наміряється зробити. У 2010 р. він наважився «виключити» влаштоване державою марновірство, відмінивши польоти з проживанням на Місяць; їх ввела адміністрація Буша-Чейні, яка з усіх американських адміністрацій найбільш зневажливо ставиться до людства. Стільки розуму може викликати до нього ненависть.

Що ж до романів про вампірів, я роблю вигляд, що люблю їх більше, ніж це є насправді. Вони допомагають мені вдавати, що я читаю не лише щось рідкісне чи шедеври — тоді як саме з книжками cheap [109] Дешеві товари, книги в м’якій обкладинці (англ.). я, як бачите, позую навиворіт. На весіллі Ніка й Рени у графстві Марін були англійці, які трохи насмішкувато дивилися на томик Пруста, який я читав, лежачи у траві, і з легким захопленням питали: «Is it really your summer reading?» , це справді те, що ти читаєш улітку? Уже давно я щоліта повністю або частково перечитую якийсь том «У пошуках утраченого часу», у цьому немає нічого складного, хіба що універсальний комплекс, що вбачає в цьому прив’язаність, докір чи підставу для захоплення, тоді як на це навіть не треба зважати. Історія позування під час читання дуже дивна. Є читачі, які позують не для інших, а для самих себе, читаючи окремі великі книги. Нехай! Аби лишень вони їх читали!

Стефані Маєр, Поппі З. Брайт, Енн Райс. Чим пояснюється те, що так багато жінок, майже винятково жінок, пишуть твори про вампірів? А детективи й трилери пишуть майже самі чоловіки. Вони наче стейк, соковита, щільна реальність, ремесло мужчини, який панує над барбекю вихідного дня. Романи про вампірів — це мереживні манжети, фіолетовий оксамит, сніжно-білий блиск для губ, дівчачі примочки. Жанрові романи утверджують панівну сексуальну організацію. Ніхто, між іншим, не казав, що участь чоловіків престижніша. Цих дітей підстерігає «Меккано» [110] Серія розвиваючих іграшок, що являють собою набори деталей для складання та моделювання різноманітних предметів (конструктори). , жінок — елегантність. Атрибути — це ілюзії. Цим, без сумніву, пояснюється те, що жанрова література, яка грається з атрибутами, не зовсім точно називається літературою, якщо літературою вважати письмо, яке не потрапляє у клітки.