Шарль Данцir - Навіщо читати

Росіянин дуже схильний до піднесених думок, але чому він такий ниций у житті?

Таких авторів називають моралістами. Тому вони трапляються тільки у Франції, країні звичаїв, які судять. Гірше — які роблять висновки. Француз — це людина, яка прагне дізнатись, хто з ким спить, аби виснувати з цього причини. Таке неможливо в Англії, де люди більш соромливі і де більшість живе в сільській місцевості (це те саме). Максими найчастіше містять міркування на два члени, теза — антитеза, воно схоже на щипці для горіхів, які дроблять людину. Чи не тому нечисленною, але сталою групою читачів максим є люди або безжальні й дуже молоді, або нечутливі й дуже старі?

Адже молодість…

Читання максим — це настільки татуювання, що навіть ті, що не належать до їхніх відданих читачів, коли натрапляють десь на вражаючу їх максиму, вписують її в свою плоть. Вона не образ. Англійський співак Роббі Вільямс зробив на торсі татуювання французької чи майже французької фрази: «Кожен на свій смак».

Без зубів, без очей, без смаку, без усього.

Як у всіх книжках, усіх, навіть у Шекспіра й Пруста, у збірках максим трапляється мотлох. От тільки в них він помічається більше. Їх можна б назвати черговими фразами: «Люди нічого не хотіли б оберігати краще і ні до чого не ставляться так недбайливо, як до свого власного життя» (Ла Брюєр). Авжеж, звісно. Крім авантюристів, мазохістів і монстрів. «Усмішка нічого не коштує». (Ось і чергова потрава.) Авжеж, звісно. За винятком уїдливих, буркотунів і багатьох моралістів. Для таких письменників будь-що — це війна. Крім самої війни, яку вони часто вели. Вони нерідко говорять про неї так, наче вона любов. І це війна, і те війна, наче бог, що падає нам на голову. Ніби людина там ні при чому. Вона чинить зло, але машинально. В дійсності моралісти нападають на фатальність. Вони її бояться й у неї вірять. Одним із небагатьох, тих, що не вважають людство роботом-міксером ненависті, є Жубер [92] Жубер, Жозеф (1754–1824) — французький письменник. , «егоїст, який опікувався лише іншими», як каже Шатобріан, егоїст, який опікувався лише собою. Жубер написав одну з найсердечніших фраз, до якої не пасує гірка назва максими: «Коли мої друзі косоокі, я дивлюся на них у профіль».

Я розповім вам про жест Фаларіса, який для нього не зовсім звичний. Цей жест виявляє глибокі людські почуття, саме через це він немов би належить не йому.

Найкращі моралісти виходять із тих, що, попри моральне судження, виявляють свою особистість. Коли є талант, забувають про мораль і виявляють почуття (Максима). Навіть у такого невмолимого Лабрюйєра [94] Лабрюйєр, Жан де (1645–1696) — знаменитий французький мораліст. може вирватись крик душі: «Як важко бути кимсь задоволеним!». Завдяки цьому дехто стає поетом, як Паскаль! А хто може бути людянішим за Шамфора, коли він пише: «Париж — місто розваг, задоволень тощо, де чотири п’ятих населення вмирають із горя»? Франція настільки любить максими, що поруч зі спеціалістами з їхнього написання, вона населена аматорами. Багато письменників у той чи той момент публікували максими. Можна було б скласти том французьких сучасних максим, як це зроблено з максимами класичної доби.

Мистецтво композиції — це вміння позбавляти гостроти.

Вірші пишуться голосом. Якби ми краще знали про цей дуже правдивий взаємозв’язок, ми дізналися б, яким був голос Расіна.

Поль Валері. Ego scriptor

Якби відкинути релігію і секс, я міг би жити, як чернець.

Будь-чия смерть — це смерть уповні. Будь-хто — це цілий світ.

Одна із найчудовіших, напевно, оця:

На кожному краю пристрасті виявляється підлість.

Я хотів би бачити цю максиму татуйованою на спині співачки-лесбіянки з диким інтелектом, пораненої, різкої, непевної. Все це не для широкого загалу.

Я вб’ю того, хто наступним побажає мені веселого Різдва.

Збірки максим належать до книжок, які треба читати якнайповільніше. Їх сконденсованість веде до того, що надмірне споживання може викликати запаморочення.