Марк Хэддон - Загадковий нічний інцидент із собакою

Тож я пішов, але Шивон сказала, що мені не варто описувати все, що зі мною відбувалося, і я просто опишу речі, які були цікавими.

Тож я дістався Чаптер-роуд, 451, кв. С, Лондон, NW2 5NG, і дорога забрала в мене 27 хвилин, але коли я натиснув на кнопку біля надпису «Квартира С», то мені ніхто не відчинив і єдина цікава річ, яка трапилася дорогою, були 8 чоловіків у костюмах вікінгів, у них були шоломи з рогами, і вони кричали, але то були не справжні вікінги, оскільки справжні жили приблизно 2000 років тому, а також мені захотілося пісяти, тож я зайшов у провулок біля СТО під назвою «Бурдетт моторз», там було зачинено, і мені не подобалося це робити, але я не хотів знову напісяти в штани, а більше нічого цікавого не відбулося.

Тож я вирішив чекати й сподіватися, що Мати не поїхала на відпочинок, оскільки це могло б означати, що її не буде цілий тиждень, але я намагався про це не думати, оскільки не міг повернутися до Свіндона.

Я присів на землю за сміттєвими баками, які стояли в маленькому саду перед Чаптер-роуд, 451, кв. С, Лондон, NW2 5NG, і заліз під кущ. До саду зайшла пані, і вона несла маленьку коробку з металевими ґратками з одного боку та ручкою згори, у яких носять котів до ветеринарів, але я не побачив, чи був там кіт, а також у неї були туфлі на високих підборах, і вона мене не помітила.

А тоді почався дощ, я промок і став дрижати, оскільки мені було холодно.

Об 11:32 я почув голоси людей, які йшли вулицею.

— А мені діла нема до того, що ти думав. Йому, бачте, смішно, — сказав один голос, і він належав жінці.

— Джуді, слухай. Вибач мені, гаразд, — сказав другий голос, і він належав чоловікові.

— Тобі варто було про це подумати перед тим, як виставити мене круглою ідіоткою, — сказав голос, який належав жінці.

Голос тої жінки був голосом Матері.

До саду зайшла Мати, і з нею був містер Шиєрс, і другий голос належав йому.

Тоді я встав і сказав:

— Тебе не було дома, тож я став на тебе чекати.

— Крістофере, — вимовила Мати.

— Що за?.. — сказав містер Шиєрс.

— Крістофере, Крістофере, Крістофере, — сказала Мати й обхопила мене руками.

А я відштовхнув її, оскільки вона мене схопила, а мені це не сподобалося, тож я дуже сильно штовхнувся й упав.

— Якого біса тут коїться? — спитав містер Шиєрс.

— Вибач мені, Крістофере, я забула, — сказала Мати.

Я лежав на землі, а вона підняла праву руку й розвела пальці віялом, щоби я міг торкнутися них, але тоді я побачив, що Тобі втік із кишені, тож мені треба було його знайти.

— Я так розумію, Ед також десь тут, — сказав містер Шиєрс.

Сад був оточений стіною, тож Тобі не зміг утекти, оскільки він застряг у кутку й не зміг вчасно вилізти на стіну, і я його впіймав і поклав назад у кишеню, а потім сказав:

— Він голодний. У тебе є якась їжа, щоб його нагодувати, і вода?

— Де твій батько, Крістофере? — спитала Мати.

— Я гадаю, що він у Свіндоні, — відповів я.

— Дякувати Богу, — сказав містер Шиєрс.

— Але як ти сюди потрапив? — спитала Мати.

Мої зуби калатали, оскільки мені було холодно, і я нічого не міг з ними вдіяти, і я відповів:

— Я приїхав на потягу. Це було дуже страшно. Я взяв банківську картку Батька, аби зняти з неї гроші, і поліцейський мені допоміг. Але потім він захотів забрати мене назад до Батька. І він був зі мною в потягу. А потім пішов.

— Крістофере, ти весь промок. Роджере, не стій склавши руки, — сказала Мати. — Боже мій, Крістофере. Я б не… Я б ніколи не подумала, що… Чому ти тут один?

— Може, ви зайдете всередину, чи так і будете стояти там усю ніч? — спитав містер Шиєрс.

— Я буду жити з тобою, оскільки Батько вбив Веллінгтона садовими вилами, і я його боюся, — повідомив я.

— А щоб мені в калюжі втопитися, — сказав містер Шиєрс.

— Роджере, я тебе прошу. Нумо, Крістофере, давай зайдемо в дім, треба тебе висушити, — сказала Мати.

Я встав, зайшов у будинок, а Мати додала:

— Іди за Роджером.

І я піднявся сходами за містером Шиєрсом, там був сходовий майданчик і двері, на яких було написано Квартира С, і мені було страшно заходити в квартиру, оскільки я не знав, що там усередині.

— Заходь, бо застудишся на смерть, — сказала Мати, і, хоча я не думав, що можу застудитися й померти, все одно зайшов усередину.

— Я наберу тобі ванну, — сказала тоді вона, а я обійшов квартиру, щоби подумки скласти її карту, від чого я почувався безпечніше, квартира була ось така: