Марк Хэддон - Загадковий нічний інцидент із собакою

Інколи місіс Шиєрс у нас ночувала, і мені це подобалося, бо тоді вона прибирала, розставляла банки, сковорідки й каструлі на кухонних поличках за розміром, завжди повертала їх етикетками й надписами назовні, складала ножі, виделки й ложки у відповідні відділи кухонної шухляди. Але вона курила сигарети й говорила багато речей, які я не розумів, наприклад: «Піду задам хропака», «Такий дубак, що хоч тарганів мори» та «Гайда зварганимо щось приточити». Мені не подобалося, коли вона так говорила, бо я не розумів, що вона мала на увазі.

І я не знаю, чому містер Шиєрс покинув місіс Шиєрс, оскільки мені ніхто про це не розповідав. Але коли люди одружуються, то хочуть жити разом і мати дітей, а якщо вони одружуються в церкві, то обіцяють бути разом, поки смерть не розведе їх. А якщо вони не хочуть жити разом, то треба розлучатися, а так трапляється тому, що хтось із подружжя мав секс із кимось іншим, або вони сваряться, або ненавидять одне одного й більше не хочуть жити в одному будинку й мати дітей. І містер Шиєрс не хотів більше жити в одному будинку з місіс Шиєрс, тож він напевне її ненавидів і міг повернутися й убити собаку, аби її засмутити.

Я вирішив спробувати дістати більше інформації про містера Шиєрса.

Усі діти в моїй школі — дурні. Тільки мені не можна їх так називати, навіть якщо вони справді дурні. Мені доводиться казати, що в них труднощі з навчанням чи особливі потреби. Але це також дурниці, тому що всі мають труднощі з навчанням, оскільки складно вивчити французьку мову чи зрозуміти теорію відносності, а ще всі мають особливі потреби, наприклад Батько, який завжди носить із собою невелику упаковку штучного підсолоджувача й додає його до кави, аби не гладшати, або місіс Пітерс, яка носить бежевий слуховий апарат, або Шивон, яка має такі товсті окуляри, що голова починає боліти, якщо їх вдягнеш, і ні про кого з них не кажуть, що вони мають Особливі Потреби, хоча особливі потреби в них є.

Але Шивон сказала, що треба вживати саме ці слова, оскільки раніше таких дітей, з якими я зараз ходжу до школи, називали відсталими, дебілами та ідіотами. А це також дурниці, бо інколи діти з сусідньої школи бачать нас надворі, коли ми виходимо з автобуса, і кричать: «Особливі Потреби! Особливі Потреби!» Але я не зважаю на це, оскільки не дослухаюся до того, що кажуть інші люди, тільки палки мені можуть кістки поламати, і я завжди ношу з собою свого швейцарського армійського ножа, і якщо мене хтось ударить, то я вб’ю нападника, і це буде самооборона, тому в тюрму мене не посадять.

І я доведу, що я не дурний. Наступного місяця я складу екзамен з математики рівня «А» і отримаю оцінку «А». У нашій школі ще ніхто не складав екзаменів рівня «А», а директор, місіс Ґасконь, узагалі спочатку не хотіла, щоби я його складав. Вона сказала, що в них немає матеріальної бази, аби проводити іспити рівня «А». Але Батько став сперечатися з місіс Ґасконь і дуже розсердився. Місіс Ґасконь пояснила, що вона не хоче ставитися до мене по-особливому, бо тоді всі інші діти в школі також захочуть, щоби до них ставилися по-особливому, а це спричинить прецедент. І я завжди можу скласти екзамен рівня «А» пізніше, коли мені виповниться 18.

Коли місіс Ґасконь говорила ці речі, ми з Батьком сиділи в її кабінеті, і тоді він сказав:

— А вам не здається, що у Крістофера й так не життя, а лайно? То ви навіть цю нагоду хочете йому пересрати. Господи Ісусе, це ж єдина справа, до якої він дійсно годиться.

Тоді місіс Ґасконь сказала, що вони з Батьком поговорять про це іншим разом, коли залишаться сам на сам. А Батько спитав її, чи вона збиралася сказати щось таке, що соромилася говорити в моїй присутності, і вона відповіла, що ні, тож він сказав:

— То кажіть усе зараз.

І вона пояснила, що для того, аби я складав екзамен рівня «А», треба виділити когось зі співробітників, щоби він сидів зі мною в окремій кімнаті. А Батько сказав, що заплатить £50 тому, хто залишиться зі мною в школі після занять, і жодні відмови його не влаштують. Вона відповіла, що їй треба про це подумати. Наступного тижня вона зателефонувала Батькові додому й повідомила, що я зможу складати іспит рівня «А» і Отець Пітерс буде, що називається, спостерігачем.

А після того як я складу екзамен з математики рівня «А», хочу скласти екзамен із вищої математики й фізики рівня «А», тоді я зможу вступити до університету. У нашому місті, яке називається Свіндон, немає університетів, бо це невеликий населений пункт. Тож нам доведеться переїхати до іншого міста, де є університет, оскільки я не хочу жити сам або в одному помешканні зі студентами. Але все гаразд, оскільки Батько також хоче переїхати до іншого міста. Інколи він каже щось на кшталт: «Нам треба забиратися з цього містечка, малий». Або щось на кшталт: «Свіндон — це дірка в сраці світу».