Марк Хэддон - Загадковий нічний інцидент із собакою

Але, якби не дозволили, я би все одно полетів, оскільки б тоді Здійснилася Моя Мрія.

Наступного дня в школі я розповів Шивон, що Батько наказав мені припинити будь-яке розслідування, а це означало, що моя книжка закінчилася. Я показав їй сторінки, які встиг написати, разом зі схемою Всесвіту, картою вулиці та таблицею простих чисел. А вона сказала, що то байдуже, що книжка й так дуже хороша, і що я маю пишатися тим, що взагалі написав книжку, навіть таку маленьку, і що існують дуже хороші, хоча й дуже короткі книжки, наприклад «Серце Темряви», яку написав Конрад.

Але я сказав, що це не справжня книжка, оскільки в ній немає справжньої кінцівки, оскільки я так і не дізнався, хто вбив Веллінгтона, і вбивця досі На Волі.

А вона пояснила, що це схоже на життя і що не всі вбивства вдається розкрити і не всіх убивць щастить впіймати. На кшталт Джека-різника.

Я сказав, що мені не подобається думка про те, що вбивця На Волі. Що мені не подобається розмірковувати про те, що той, хто вбив Веллінгтона, може жити десь неподалік і я можу його зустріти, коли вийду вночі на прогулянку. А це вірогідно, оскільки вбивство зазвичай скоює людина, яку знала жертва. І ще я додав:

— Батько заборонив промовляти ім’я містера Шиєрса в своєму домі й сказав, що він дуже погана людина, тож, може, це означає, що саме він убив Веллінгтона.

— Може, твоєму татові просто не подобається містер Шиєрс, — зауважила Шивон.

— Чому? — спитав я.

— Не знаю, Крістофере. Не знаю, бо я нічого не знаю про містера Шиєрса, — відповіла вона.

— Містер Шиєрс був одружений із місіс Шиєрс, а потім він її покинув, наче розлучився. Але я не знаю, чи вони насправді розлучилися, — сказав я.

— Ну, місіс Шиєрс — ваша подруга, чи не так? Вона дружить із тобою та твоїм татом. Тож, може, татові не подобається містер Шиєрс, бо він покинув місіс Шиєрс. Бо він скривдив когось, із ким ви дружите, — відповіла Шивон.

— Але Батько каже, що вона нам більше не друг, — одказав тоді я.

— Вибач, Крістофере. Мені би хотілося відповісти на всі твої запитання, але я просто не знаю на них відповіді, — сказала Шивон.

А тоді пролунав дзвінок і заняття скінчилися.

Наступного дня дорогою до школи я побачив 4 жовті машини поспіль, тому в мене був Чорний День, і я нічого не їв на ланч, цілий день сидів у кімнаті в кутку й читав свій підручник із підготовки до екзамену рівня «А» з математики.

І наступного дня дорогою до школи я також побачив 4 жовті машини поспіль, тому в мене був іще один Чорний День, я ні з ким не говорив і цілий вечір просидів у кутку в Бібліотеці й стогнав, притиснувши голову до стику між двома стінами, і від цього мені ставало спокійніше й безпечніше. Але наступного дня я тримав очі заплющеними всю дорогу до школи, поки ми не вийшли з автобуса, оскільки мені можна це робити після 2 Чорних Днів поспіль.

Але на цьому книжка не закінчилася, оскільки за 5 днів я побачив 5 червоних машин поспіль, і це означало Надзвичайний День, тож я знав, що має відбутися щось особливе. У школі нічого особливого не відбулося, і я вирішив, що воно станеться після занять. А коли я повернувся додому, то пішов у магазин у кінці вулиці й купив на кишенькові гроші трохи лакричних паличок і батончик білого шоколаду.

Коли я купив лакричні палички й батончик білого шоколаду, то озирнувся й побачив місіс Александер, стару пані з будинку № 39, яка також зайшла до магазину. Тепер на ній не було джинсів. Вона була вдягнена в сукню, як справжня стара пані. І від неї пахло їжею.

— Що з тобою сталося того дня? — спитала вона.

— Якого дня? — перепитав я.

— Я вийшла надвір, а ти пропав. Я сама з’їла все печиво, — сказала вона.

— Я пішов, — відповів я.

— Це я збагнула, — озвалася вона.

— Я подумав, що ви можете подзвонити в поліцію, — пояснив я.

— Чого ж, заради бога, я мала туди дзвонити? — здивувалася вона.

— Оскільки я совав носа в чужі справи, а Батько сказав, що я маю припинити розслідувати вбивство Веллінгтона. А поліцейський дав мені попередження, і якщо в мене знову будуть проблеми, то вони ставитимуться до мене більш серйозно, через попередження.

Тоді пані індуска за прилавком сказала місіс Александер: «Чим я можу вам допомогти?», і місіс Александер відповіла, що їй потрібні пінта молока й пакетик желейних тістечок, а я вийшов із магазину.

Коли я вийшов надвір, то побачив таксу місіс Александер, що сидів на тротуарі. На ньому була маленька куртка з тартану — це така картата шотландська тканина. Такса був прив’язаний за повідець до ринви біля дверей. Мені подобаються собаки, тому я нахилився й привітався з її таксою, а він лизнув мені руку. У нього був шорсткий та мокрий язик, і йому сподобався запах моїх штанів, тож він почав їх обнюхувати.