Олег Лишега - Поцілунок Елли Фіцджеральд

Опуклі горби за мушлями мідій здаються оксамитовими поки пливемо за течією — вкриті почервонілими лозами ожини. Дуби світліють проти неба, здіймаючись один над одним. Бачу невеличкі білясті і рожевуваті polygonums уздовж берега.

Велика різниця між нинішнім днем і тим що було місяць тому — як між тим чи іншим періодом життя. На дні ховається приморозок.

Дивовижна різниця між ніччю і днем на річці — вдень нема мряки.

ЗИМА

17 груд.

Смолисті сосни праворуч від Кутової дороги. Пронизливий холод по обіді — блукаю снігами. Р. Райз збирається до Сат. щоб зачинити своїх бджіл у погребі, аби не замерзли — у нього тісний вулик — але не так щоб зігрілися одне від одного. Смолисті сосни добре тримають сніг. Ось він кулями на глиці — і пасмами на вітті — їхнє спільне гілля ледь підноситься і сходиться докупи — Особливе

тьмяне уроче сяйво сіється крізь оцю крівлю

соснової глиці та снігу — похмурі сутінки —

а однак утворюють разючі відміни

світла й тіні.

Саме зимового ранку побачиш ліс і чагарники у всій величі їхніх снігових шатів. А вже навіть той хто навідається хоч півгодини по сході сонця прогавить найтонші нетривкі чари. На деревах по обіді вже далеко не те снігове хутро — не підкреслює воно вдачу самого дерева я помітив що рано-вранці кожна соснова голка вкрита памороззю — а вже одразу після сходу сонця її як і не було. Ходиш у лісі Смолистих сосон наче під шатром Стовбури і гілля виглядають чорними через контраст Бредеш хоромами лісу де панують тиша і сутінки.

Користай з найменшої нагоди висловитися на письмі начебто дається тобі востаннє

Не знаю друга відданішого за сосновий ліс. Виходжу з нього напевне з більшою втіхою аніж після зустрічі з тими які називалися друзями. Гірше для дроворуба чи подорожнього коли холодний вітер дме з сонячного боку бо тоді годі знайти затишку де б присісти. Приємно зараз гуляти у просторому величному бору. Глиця переважно не тримає стільки снігу — хіба коли їхні гілки туляться чи привалені до сусіднього дерева. Зимно але тихо усередині — де не ступала людська нога — і куди не глянь сяє снігова пороша на сонці облітаючи з верхівок зрушує на нижчих вітах вічно нові снігопади. Бо як і після дощу буває другий дощ у лісі коли здійметься вітер. Гілля білої сосни рівніше аніж у смолистої — і так само виглядають пасмуги снігу. (…)

Наче незначні але такі істотні відмінності поміж одним створінням та іншим — наче й невидимі проте вагомими перевагами тішиться одне поперед інше — сього дня бачив білчине гніздо високо в рогатині білої сосни. Звідтіль легко збігає — а чимало істот не годні і видертися.

Спіднє гілля цуги опущене а то й совається по землі А саме дерево утворює чудове шатро.

Коли хто з друзів відчув холодок у стосунках то належить не бачитися.

Один з найповажніших людей нерідко ображає мене виголошує силувані слова — ясна річ то найкращі слова чи пак обідні промови — такі вже добірні і витончені і дотепні чисто патока Банкома — вершина гречності — галантний уклін — наче я який пан Слінгсбі з престижної університетської катедри. А не був би ти простим і щирим. Чому б тобі не вгамуватися — Яке нещастя бути чемним паном та ще й знатним. А що то пообідня бесіда двох чемних панів. Чи не найповажніший і наймудріший а липне до нього оця форменна нечисть. Повторюється — Напахчується. Розпустив пір’я. Нема нічого нуднішого. Хоч би тобі яке людське слово чи заминка. Усе це породжує хіба що нудьгу та глупоту в мені та слухачеві. Вмить я замикаюся і байдужію вкрай. І бесіда сходить нанівець. Чи не така промова екс-члена Конгресу до екс-члена Парламенту.

Пояснювати другові значить визнати неуважність одне до одного. А коли так, то навіщо пояснювати?

Мої знайомі часом дивуються чому збіднюю себе уникаючи того чи того товариства — але чи не більшим збідненням буде якби заприятелював з ними.

19-го груд.

По лісах там і там лунає сокира дроворуба — присмерковий звук зараз посеред ночі року — Людина подалася за паливом до лісу — Наче скрадається арктичної ночі добути палива аби не згасло вогнище. До лісу подалися по паливо і ті хто не поткнеться туди нізащо. Звідки ця благодать вдивлятися у густий бір де струменить світло і золотить його? Звук сокир на обрії наче осипаються колоски. А ось сонце сідає несподівано жодної тобі хмарки — і жодного рум’янцю опісля таке чисте повітря — хіба що ледь зашарілось понад обрієм