Андрей Бондарь - І тим, що в гробах

Це була зима 1995 року. А точніше — січень. Морозяний, сніжний, скрипучий і сонячний день. Мені 21-й рік. Я — студент Могилянки, і в мене нема грошей. І в батьків нема грошей. Є мізерна стипендія. Я мешкаю в гуртожитку на Куренівці з такими, як сам. Але в інших усе трохи веселіше — так мені здається тепер. Ну, тобто в мене нема що їсти фактично. Я купую кефір і хліб. На більше не вистачає. За 200 кілометрів від Києва живе моя бабуся — батькова мама. І я їжджу до неї по їжу: картопля, цибуля, сало, якась консервація, домашня сметана, молоко. Десь раз на два тижні я сідаю в електричку і їду до баби Стасі.

Вона дуже своєрідна людина була, моя баба Стася. Дуже. Людей зі складнішою внутрішньою організацією я в житті не зустрічав. І з життям важчим — теж. І от бабуся. В неї господарство. Вона мене рятує. Реально рятує. І не просто рятує, а підтримує. Від неї мало хто мав таку підтримку, а я сподобився. Вона бачить у мені потенціал.

Вона — людина без освіти, дочка ворога народу, репресованого 1937 року, молода колгоспниця, яка гарувала десятиліттями по дві зміни на фермі — підтримує мене у ці перші місяці — їжею і грішми. У найвідповідальніші місяці, коли я був дуже близький до того, щоб кинути все і повернутися додому.

І от раз на два тижні, коли мої колеґи відпочивають або ходять у бібліотеку, я сідаю в електричку і п’ять годин волочусь до станції Рачки. У мене великий зелений військовий рюкзак. Я їду, бо мені треба протриматись. Баба просила привезти їй назад слоїки — півлітрові, літрові, дволітрові. І я везу.

І от січень 1995 року. Морозяний, сонячний день. У мене рюкзак, по вінця забитий слоїками. Електричка наближається до Рачок. Я виходжу в тамбур, обережно завдаю собі рюкзак на плечі. Електричка зупиняється. «Платформа Рачки. Обережно, двері відчиняються», — оголошує машиніст. Двері відчиняються. І я виходжу з останнього вагона електрички в сонячний день. Рюкзак тягне назад. Я хирлявий і ослаблений. Я відучора нічого не їв. Сонце лупить в очі. Це платформа Рачки, але останній вагон зупинився там, де платформи нема. Перша сходинка. За спиною чую: «Обережно, двері зачиняються». Я тримаюся за поруччя. Рука зіслизає з поруччя. Друга сходинка. Я послизаюсь. Рюкзак тягне назад. Поїзд рушає. Я кілька разів обертаюся в повітрі, мені паморочиться в очах — чорне, червоне, біле, — і з усієї сили падаю спиною на втрамбований сніг. Я чую шум битого скла. Я лежу горілиць, засліплений сонцем. Як жук. Як бедрик якийсь. Я розбив усе, що віз. У мене болить спина. Я не можу встати. Я лежу один під сонцем. Я приїхав.

Якось зловив себе на тому, що занадто часто вживаю фразу «могло бути гірше». Тобто що все могло скластися гірше, ніж склалося, хоча склалося теж погано або відносно погано. Можна сприймати це як певну спробу реабілітації минулого. Таким чином стриманий оптиміст перемагає скептика. Чи навпаки. Це неважливо. Важливо те, що уникнули гіршого сценарію. Бо завжди, в будь-якій ситуації, є гірший сценарій. Спалили хату? Добре, що не спалили село. Спалили село? Добре, що дозволили людям втекти в ліс. Підпалили ліс? Добре, що поруч було поле. Поле заміноване і половина селян загинула? Добре, що друга половина вціліла. За полем ворожою кулеметною чергою скосило половину половини селян? Добре, що половині половини вдалося втекти… І так далі. А що «могло бути краще» — такого нема… Свідомість працює з фактами реальності минулого як такими, що вже безповоротно відбулися. Вони — крайня точка «гіршого, яке сталось». В її візії «можливе гірше, яке не сталось» не конкурує з «кращим, яке могло статись», бо «краще» все одно вже не сталось. Сталося стерпне «гірше». І слава Богу. Могло бути гірше.

УДК 821.161.2–3

ББК 84(4УКР)

Б81

Андрій Бондар

Б81 І тим, що в гробах [Текст] : мала проза / Андрій Бондар — Львів : Видавництво Старого Лева, 2016. — 176 с.

ISBN 978-617-679-304-5

Андрій Бондар © текст, 2016

Ганна Улюра © передмова, 2016

Тетяна Омельченко © обкладинка, 2016

Видавництво Старого Лева © 2016

Усі права застережено

Зміст

Ганна Улюра . труднощі перекладу зі споріднених мов …7

І

[дід тодось] …17

[жарт] …23

[мені погано] …24

[з другого погляду] …30

[наче нічого й не сталось] …31

[камо грядеши] …33

[немовби каже нам ліричний герой] …34

[комісар рекс] …38

[щоб забути про дорогу] …44

[я з ним зустрічалась і спала] …51

[типовий пасажир] …53