Люко Дашвар - Село не люди

Жанночка погодилась піти до філармонії аж занадто легко.

Крупка розслабився. Та дорога до філармонії жорстоко пролягла повз салон «Імперія хутра», і Жанночка запитала — ніби ненавмисне: — Ігорчику, в нас іще є час?

— Так, сонечко, — відповів дурний Крупка. — До концерту ще майже година. — Ігорчику, я заскочу на хвилинку… — І Жанночка показала пальчиком у бік хутрового салону.

— Але ж… — почало доходити до Крупки.

— Я тільки примірю! — відповіла Жанночка вже від дверей салону, і Крупка-молодший покірно поплентався слідком.

Жанночка спочатку примірила одну шубку, потім довго сварилася з продавцем. Крупка-молодший нервово зиркав на годинник і розумів: на концерт вони катастрофічно запізнюються, а отже, покрасуватися із Жанночкою у фойє вже не вдасться. Коли до музичної феєрії лишалося хвилин п'ять, Жанночка втонула у розкішній блакитній шубці й виголосила вирок: — Ігорчику! Ця шубка створена тільки для мене. Правда?

— Так, сонечко, — промимрив Крупка-молодший і пішов до продавця.

Салон зачинявся за півгодини. За цей час Крупці-молодшому треба було встигнути змотатися додому, без свідків витягти зі схованки п'ять тисяч доларів, зайцем метнутися назад, заплатити… І все тільки заради того, щоб уночі Жанночка не копилила губки, а ластилася і дарувала неземну насолоду.

— Я на тебе тут почекаю, — згодилася Жанночка, і Крупка побіг.

Який там концерт! Увесь вечір Жанночка крутилася перед Крупкою-молодшим у новій шубі, й Ігор, треба сказати, навіть запишався. Відчув себе арабським шейхом, щедрим до безглуздя. — Ігорчику, правда, я в тебе найкраща? — примхливо запитала Жанночка, і Крупка-молодший подумав, що вже стільки грошей уклав у це неземне створіння, що відпустити її тепер було б порушенням усіх законів економіки.

— Так! У мене! відповів із притиском. — Ти — тільки моя! Так, сонечко?

Жанночка мотнула головою, і чорт розбере, що то значило. Через місяць Ігор перестав рахувати витрачені на Жанночку гроші. І не тому, що почуття задушили здоровий глузд. Ні.

Просто скінчилися гроші. Таку новину Жанночка, як не дивно, сприйняла без суму. — Ігорчику! У тебе так багато… — І Жанночка повела блакитними очима по колекції старожитностей.

— Що?! — Крупка-молодший аж підскочив. — Сонечко! Це не продається! Це — колекція… Я півжиття землю рив, щоб зібрати це, — збрехав. І саме під час цієї переломної розмови у двері Крупчиної оселі постукала Катерина.

Крупка відчинив двері — і щелепа в нього відвалилася.

— Катя?

Катерина знизала плечима. Простягла Крупці-молодшому візитку.

— Вибачайте… Казали, що можу приїхати, як зовсім зле буде…

— Катя? — ще не міг повірити Крупка і від дверей не відходив.

Дівча голову опустило.

— Та нічого… Піду…

Крупка-молодший чогось перелякався.

— Стій! Так несподівано… — За руку вхопив. — Проходь, проходь… Із кімнати вийшла Жанночка.

— У нас гості?

— Вибачайте, — замість «доброго дня» чогось озвалася Катерина.

— Ну, розповідай, — Крупка-молодший умостився на дивані, Жанночка — поряд. Катерина стояла перед ними — ну точнісінько як у класі перед килимівською вчителькою Марусею.

— Мама веліла бігти геть… — прошепотіла Катерина. — Веліла за курганом її чекати, та не вийшло. Дядьки погналися услід, довелося далі мчатися…

— А чого гналися? — хрипло запитав Крупка-молодший.

У горлі чогось пересохло.

— Убити, мо', хтіли… А перед тим… зґвалтувати. Сама чула. А мамка вашу візитку знайшла, дала мені… І от…

Катерині — сльози в очі:

— Якби от ви назад до Шанівки їхали той курган розкопувати, то і я б із вами додому дісталася. Самій — страшно, — призналася. — Ігорчику! То вона у нас буде жити? — здивувалася Жанночка.

— А я все вмію робити, — Катерина їм. — І готувати, і прати… І в хаті прибрати можу гарно.

— «У хаті»?! — Жанночка розсміялася.

Крупка-молодший підскочив, по кімнаті забігав:

— Ну добре, добре… Сьогодні в мене переночуєш, а потім щось придумаємо. — На дівча глянув: — А чого стоїш? Сідай, відпочинь.

— Та я не стомлена. Можу вечерю вам приготувати. Чи ще щось зробити…

— Кинь дурне казати. Нічого не треба. Відпочивай. Ти коли з Шанівки поїхала?

— Уже третій день. Можна води зігріти? У мене чисте із собою є, і рушника мама дала…

— Води зігріти? — не повірила Жанночка. До Ігора: — Звідки вона вилізла?

— Сонечко, досить! — відповів Ігор. — Ти просто не уявляєш, що пережила ця дівчинка. Її варто пожаліти, а не глузувати.