Чак Паланик: Бійцівський клуб

Притиснувши їй руки до боків, я прошепочу їй у саме вухо. Марло, скажу я, ти все вдаєш. Забирайся геть.

У моєму житті немає більше нічого справжнього, крім цього, а ти все руйнуєш.

Ти велика артистка.

Наступного разу, коли я зустріну її: Марло, скажу я, я не можу спати, коли ти тут. Мені це потрібно. Забирайся геть.

Ти прокидаєшся в міжнародному аеропорту Ейр-Гарбор.

Щоразу, коли літак, злітаючи або сідаючи, занадто хилився на бік, я молився, щоб сталась аварія. На саму думку, що ми всі помремо, напхані, мов тютюн, безпорадним гамузом у фюзеляж-сигару літака, безсоння відступало перед нарколепсією [3] Нарколепсія — захворювання нервової системи, що характеризується денними нападами непереборного сну. .

Ось так я зустрів Тайлера Дьордена.

Ти прокидаєшся в аеропорту О’Хара.

Ти прокидаєшся в аеропорту Ла-Ґвардія.

Ти прокидаєшся в аеропорту імені Лоґана.

Тайлер підпрацьовував на півставки кіномеханіком. За своєю природою він міг працювати тільки вночі. Коли якийсь кіномеханік телефонував і повідомляв, що захворів, спілка викликáла Тайлера.

Серед нас є люди ночі, є люди дня. Я можу працювати тільки вдень.

Ти прокидаєшся в аеропорту імені Даллеса.

Якщо загинеш під час відрядження, виплачується потрійне страхування. Я благав про різкий порив вітру. Я благав, щоб у турбіну засмоктало якогось пелікана, щоб десь повідкручувалися ґвинти, щоб літаку пообмерзали крила. Під час зльоту, коли літак розганявся злітно-посадковою смугою з випущеними закрилками — спинки наших сидінь піднято, столики прибрано, всю ручну поклажу поміщено на полиці над нашими головами, — коли літак добігав кінця смуги, а пасажири сиділи з погашеними цигарками, я благав про аварію.

Ти прокидаєшся в аеропорту Лав-Філд.

Якщо кінотеатр був надто застарілим, Тайлер мусив застосовувати перехід з поста на пост, тобто міняти кінопроектори. Для цього в апаратній треба мати два проектори, працює з яких один.

Я знаю це, тому що Тайлер знає.

Другий проектор тим часом заправляється наступним рулоном кіноплівки. Здебільшого фільм складається з шести-семи невеликих частин, рулонів, які треба показувати в певній послідовності. Новіші кінотеатри склеюють докупи всі частини в один п’ятифутовий [4] 5 футів ≈ 1,5 м. рулон. У такому разі тобі не потрібні два проектори. Не треба переходити з поста на пост, перемикатися: заправити перший, увімкнути, заправити другий, перемкнути, знову заправити перший.

Перемкнути.

Прокидаєшся в аеропорту Сі-Тек.

Я роздивляюсь людей на ламінованих картках із правилами безпеки. Жінка, притискаючи до грудей подушку з сидіння літака, гойдається на хвилях, а її каштанове волосся розіслалося по воді за нею. Очі її широко розплющені, проте жінка не усміхнена й не похмура. На іншому малюнку люди, спокійні, як священні корови індусів, простягають руки по кисневі маски, що звисають зі стелі.

Либонь, аварійна ситуація.

О!

Тиск у кабіні падає.

О!

Прокидаєшся, і ти вже в аеропорту Віллов-Ран.

Старий кінотеатр, новий кінотеатр. Щоб фільмокопію з нового кінотеатру перевезти до старого, Тайлер мусить розрізати плівку знову на шість або сім частин. Ці менші частини, змотані в рулони, поміщуються в дві шестикутні сталеві форми з ручками. Вони такі важезні, що, підійнявши одну, можна вивихнути собі плече.

Тайлер є офіціантом у готелі в середмісті, прислуговує на бенкетах, а ще Тайлер працює в спілці кіномеханіків. Я не знаю, як багато працював Тайлер усіма тими ночами, коли я не міг заснути.

У старих кінотеатрах, які досі використовують два проектори, кіномеханік мусить бути напоготові поміняти їх так, щоб глядачі не помітили, де скінчилась одна частина й почалася наступна. Треба пильнувати білі цятки у верхньому правому куті екрана. Вони попереджають. Придивіться до фільму уважніше, і побачите дві білі цятки наприкінці кожної частини.

«Цигарковий опік» — називають їх кіномеханіки.

Перша біла цятка попереджає, що до кінця частини лишилося дві хвилини. Треба вмикати другий проектор, щоб він набрав потрібну швидкість.

Друга цятка з’являється за п’ять секунд до кінця. Хвилювання зростає. Ти стоїш між двома проекторами, і піт заливає тобі очі: розжарені ксенонові лампи світять так яскраво, що можна осліпнути, коли глянути просто на них. На екрані блимає перша цятка. Звук у кінотеатрі йде з великого динаміка, розміщеного за екраном. Апаратна будка звуконепроникна, щоб у кінозалі не чути було скрекотіння трибків, які перемотують плівку перед об’єктивом зі швидкістю шість футів за секунду, або, зважаючи на те, що в кожному футі десять кадрів, шістдесят кадрів за секунду, ляскаючи й торохтячи, як кулемет Ґатлінга. Обидва проектори працюють, а ти стоїш між ними, тримаючи руки на важелях затулок кожного з них. А геть уже стародавні проектори мають звуковий сигнал, який попереджає, коли плівка на подавальній шпулі добігає кінця.