Чарльз Мартин - Гора між нами

Останні сонячні промені відбивалися від снігу, тож повертатися додому по своїх слідах було неважко. Наполеон знов кудись зник, а Ешлі спала в кріслі з пазлом на колінах. Я закип’ятив води та зробив чаю — востаннє, бо з тих чайних пакетиків, що ми тут знайшли, більше нічого не вдасться заварити. Кролик вже смажився в каміні. Ешлі невдовзі прокинулася — м’ясо навіть не встигло підгоріти, і ми сіли вечеряти, повільно пережовуючи кожен шматочок. М’яса ледь би стало й на одного, про нас двох і казати нічого. Наполеон скоро повернувся. Я спіймав себе на думці, що цей собака мені подобається. І він непогано дбав про себе сам — судячи з того, як вдоволено облизувався і як помітно покруглішав його живіт. Як завжди, пес нарізав кілька кіл на своєму улюбленому місці на матраці, потім влігся на спину, задерши лапи вгору. Я присів поруч та почухав йому животик, і одна його лапа почала кумедно смикатися.

— Ну хоч він трохи погладшає, — зауважила Ешлі. — Бо я вже почала переживати за його голі кістки.

Я нахилився, і з моєї кишені на грудях випав диктофон.

— І що, батарейки й досі працюють? — кивнула вона на маленький прилад.

— Я в аеропорту купив цілу купу — випадково.

— Здається, що той аеропорт був десь у минулому житті.

— І не кажи.

— А батарейки підходять до тих твоїх трусів?

— Дуже смішно.

— І що ж ти їй розповідаєш?

Я не відповів.

— Що, це щось дуже особисте?

— Та ні…

— Що ж тоді?

— Я… я розповідаю, у якій паскудній ситуації ми опинилися.

— Хочеш сказати, що тобі не подобається зі мною подорожувати?

— Загалом ти чудовий напарник для будь-яких пригод. От якби ще тільки не тягти тебе через півкраїни.

Вона розсміялася.

— Викрутився! А чого ти не скажеш їй, що сумуєш за нею?

Судячи з дивного яскравого світла з вікна, на небо зійшов місяць. На підлогу впали чудернацькі тіні.

— Казав.

— Думаю, ти не казав їй усього, що б хотів.

Я покрутив диктофон у руках.

— Я чимало всього наговорив. Може, твоя черга? Скажи, ти сумуєш за Вінсом? Чого тобі бракує?

— Ну добре. Дай подумати. Так… Мені бракує його кавоварки… Я сумую за тим, як пахне в салоні його «Мерседеса»… Сумую за аскетичністю його парубоцького лігва у пентхаусі — бачив би ти, який там вид з балкона! Звідти навіть вогні стадіону ввечері видно, коли йде гра. Ох, що завгодно віддала б за один з тих хот-догів, що продають на стадіоні. Або навіть за брецель! [46] Популярна німецька випічка, часто виступає як закуска до пива. Що ще? Не вистачає його сміху… а ще я сумую за тим, як він на мене дивиться, і за його постійними дзвінками — навіть коли він заклопотаний.

— Ти наче голодна?

— Ані крапельки, що ти!

Ешлі незабаром заснула, а я ще довго лежав і думав. Чомусь вона майже нічого не розповіла мені про Вінса.

Минув місяць, і ти вже була готова на стіни дертися. Рахувала хвилини до чергового ультразвукового обстеження. Ми приїхали в лікарню, і в кабінеті УЗД на нас вже чекав Стів. Медсестра почала водити приладом по твоєму животу, Стів уважно роздивлявся щось на екрані. Раптом вона спинилася та кинула на нього важкий погляд. Лише ти і досі нічого не розуміла.

— Слухайте, якщо зараз мені ніхто нічого не пояснить, тут буде катастрофа, — мовила ти.

Стів простягнув тобі рушника, а сам поглянув на медсестру. Вона негайно вийшла з кімнати. Я допоміг тобі витерти гель зі шкіри та сісти.

— Стан розриву погіршився. Дуже сильно. — Стів важко сперся на стіну, опустивши очі на свої руки. — Але це ще не означає, що у вас більше не може бути дітей, Рейчел. Це просто аномалія, таке буває. Ви абсолютно здорова, у вас іще будуть діти.

Ти подивилася на мене — вочевидь, нічого не второпавши.

— Люба, вагітність висить на волосинці, можна сказати, — спробував перекласти я.

— То з малюками все в нормі? — поглянула ти на Стіва.

— На цей момент — так.

— Вони отримують усі потрібні речовини?

— Так, але …

Ти підняла долоню.

— Але з ними все нормально. Зараз. Правильно?

— Так, але …

— Але що? Про що тут навзагал може йти мова? Я буду і далі лежати в ліжку. Можна навіть перевезти мене сюди. Я робитиму все, що треба. Що завгодно.

— Рейчел, якщо плацента відірветься остаточно …

— Вона не відірвалася, — вперто похитала ти головою.

— Рейчел … Навіть якби ви зараз лежали на операційному столі, а я стояв у хірургічних рукавичках поруч, дуже сумніваюся, що я би встиг урятувати вас, якщо плацента відірветься. Кровотеча буде шалена. Ваше життя в небезпеці. Я маю забрати дітей.