Чарльз Мартин - Гора між нами

— Ну ж бо швидко неси мене у ванну!

— Та можна. Тільки маю попередити, що від гарячої води збільшиться набряк, отож потім доведеться знову обкладати ногу снігом. Добре?

— Згодна.

Я допоміг їй дістатися раковини. Тут вона поглянула на свої ноги.

— Господи. А бритви ти тут випадково не знайшов? Хоч би іржавої…

Ешлі сіла на краєчок раковини, і я повільно опустив її всередину. Вода сягала їй до плеч. Вона повільно зігнула ноги в колінах та поклала на сушку для посуду поряд з раковиною. Потім витягла руку й жестом показала, щоб я приніс її чашку.

— Усе, можеш бути вільний. Я покличу, — махнула вона рукою.

Це ж треба, як просто ванна може покращити настрій! Я вмостився у кріслі коло каміна, а потім згадав.

— До речі, знаєш, де ми зараз? — гукнув я.

— Ну, здивуй мене.

— У національному парку Ешлі.

Коли я виходив на вулицю, вона й досі сміялася.

Ешлі приймає ванну, а я вийшов надвір. Вітер дещо посилюється. Наші справи … я навіть не знаю, чи вони поліпшилися, чи ми просто відкладаємо неминуче?

Пам ’ ятаєш, коли ти була на четвертому з половиною місяці? Ти лежала на столі, а медсестра намастила твій живіт слизом (чомусь слово «гель» тебе не влаштовувало) та почала водити по ньому апаратом. Я дав їй конверт і попросив:

— Тільки не кажіть нам поки що стать, добре? Просто напишіть, хлопчик чи дівчинка, і покладіть у цей конверт, а ми за вечерею відкриємо.

Вона кивнула та почала показувати нам голівку, ніжки й навіть ручку. Просто чудовий був момент. І попри те що я бачив десятки цих зображень, мене це неймовірно вразило. А потім сестра розсміялася. Ми ще тоді мали б здогадатись, але ні …

— Що таке?

Вона лише похитала головою, написала щось на аркуші паперу та сховала в конверт.

— Вітаю вас. Мати й дитина абсолютно здорові. Бажаю вам приємної вечері.

Я повіз тебе додому, а ти постійно питала:

— Ну що, як гадаєш, хлопчик чи дівчинка?

— Точно хлопчик.

— Ну, а якщо дівчинка?

— Значить, точно дівчинка.

— Ти ж щойно був упевнений, що хлопчик.

— Сонечко, я не знаю, — розсміявся я. — І мені байдуже. Яку дитину дадуть — таку і візьму.

Увечері ми поїхали до нашого улюбленого ресторану, «У Метью», на розі коло площі Сан-Марко. Нам залишили столик у задній частині ресторану. Ти просто світилася щастям — ніколи доти не бачив тебе такою.

Не пам ’ ятаю вже, що ми замовили, але, мабуть, щось від шеф-кухаря, бо Метью вийшов привітатися з нами й подарував пляшку шампанського. А ми з тобою сиділи одне проти одного, у келихах тихенько вибухали бульбашки шампанського, сяйво свічок відбивалось у твоїх очах … На столі лежав той конверт. Ти посунула його у мій бік. Я — назад до тебе. Ти — знов до мене, але я накрив його долонею.

— Кохана, відкривай-но. Ти заслужила.

Ти взяла конверт, розпечатала, витягла аркуш і притисла до грудей. Потім розгорнула та повільно прочитала. Думаю, ти прочитала ті слова двічі або й тричі, адже, либонь, минула вічність, перш ніж ти зронила бодай звук.

— Ну? Ну що там? — не витримав я.

Ти поклала аркуш на стіл та взяла мою руку.

— І те, і те.

— Люба, треба обрати. Або хлопчик, або дівчинка. І те, і те не буває … — І тут до мене дійшло. З очей потекли сльози. — Що, справді?..

Ти кивнула.

— У нас двійня?

Ти знов кивнула й затулила обличчя серветкою.

Я підвівся, узяв свій келих і дзенькнув об нього ножем.

— Леді та джентльмени, — звернувся я до п ’ ятнадцяти пар у залі, — дозвольте поділитися з вами новиною … Моя дружина на Різдво подарує мені двійню!

Я замовив шампанського всім гостям ресторану, а Метью презентував нам свій фірмовий яблучний коблер, що просто тане в роті. А ми усіх пригостили.

Дорогою додому ти не промовила ні слова. У тебе в голові роїлися думки про меблі для дитячої, кольори стін, колискові й таке інше. Ми зайшли додому, і ти зникла у ванній, а за хвильку погукала мене:

— Любий!

— Що таке?

— Мені потрібна твоя допомога.

Увійшовши, я побачив, що ти в самій білизні стоїш перед дзеркалом із пляшечкою олії з вітаміном Е в руках. Ти простягла її мені.

— Ось, тримай. Твоє завдання — від сьогодні й до Різдва опікуватися тим, щоб мене не з ’ їли розтяжки і щоб мій живіт не висів до колін. Давай, починай мастити.