Чарльз Мартин - Гора між нами

— Та ні, Еверест — це для мене занадто. Я добре знаю свої можливості. Вище від чотирьох з половиною тисяч метрів мені вже дуже важко. Тому я утримуюся від висотних походів. А тут лише найнеобхідніше, — я труснув рюкзаком.

Ешлі помітила свою валізу та взяла її зі стрічки. З виразу її обличчя легко було зрозуміти, наскільки їй боляче від думки, що вона спізнюється на власне весілля. Куди й поділися її шарм і веселощі.

— Було приємно з вами познайомитися. Сподіваюсь, вам поталанить дістатися додому. — Вона простягла руку для потискання.

— Так, я теж спо… — Але вона вже розвернулася та швидко прямувала до юрби, яка чекала на вільні таксі.

З рюкзаком на плечі я пройшов через скляні двері. Неподалік стояв автобус, шо підвозив людей з термінала до літаків, — наразі він був порожній, бо всі пасажири або сиділи у своїх літаках, або ж намагалися поїхати до готелю. Водій нудився за кермом, вистукуючи пальцями якусь мелодію.

— Пробачте, ви не підкинете мене до чартерів? — постукав я в його вікно.

— Заходьте. Однаково іншої роботи не маю.

За якусь хвилину він вже висадив мене коло ангара.

— На вас почекати?

— Якщо вам це не складно. Дякую.

Водій не став глушити мотор, і я, піднявши комір та запхавши руки в кишені, побіг усередину. Небо було чисте, але температура швидко падала, а вітер почав боляче кусатися. Зачинивши за собою двері ангара, я потрапив у тепло обігрівача. Крім трьох невеличких одномоторних літаків тут був сивий чоловік — він стояв коло літака з написом «Чартери Ґровера: риболовля й полювання у найвіддаленіших куточках». На хвостовій частині літачка був також номер: 138GB.

Чоловік стояв до мене спиною та стріляв із блокового лука в мішень на дальній стіні, метрів за тридцять п’ять від нього. Коли я увійшов, він саме випустив стрілу, яка просвистіла в повітрі та встромилася в мішень. Чоловік мав на собі потерті джинси та сорочку на кнопках із закатаними рукавами. На шкіряному ремені великими літерами було вибито «Ґровер», а збоку висів чохол з мультитулом [9] Мультитул — універсальний складаний інструмент, що об’єднує кілька інструментів в одному. . Через стоптані черевики він здавався дещо клишоногим. Біля його ніг сидів тер’єр Джека Рассела [10] Тер’єр Джека Рассела — невеличка мисливська порода собак; дорослий пес важить 5—6 кг. , кидаючи на мене прискіпливі погляди.

— Добрий вечір, — привітався я.

Він опустив лук, розслабив плечі та повернувся до мене. Високий вродливий чоловік із сильним квадратним підборіддям.

— Вітаю. Ви, мабуть, Джордж?

— Ні, сер. Я Бен.

— Шкода. — Він повернувся та знов підняв лук.

— А що, Бен не підходить?

Чоловік напнув тятиву.

— Двоє бронювали мій літак до Сан-Хуана. Мали сідати на невеличкому аеродромі близ Орея. — Він випустив стрілу, і та з пронизливим свистом полетіла до цілі. — Так ось одного з тих двох і звати Джордж. Думав, це ви. — Він узяв наступну стрілу.

Я підійшов ближче до нього та оглянув мішень. Щільніше за все вона була вибита навколо яблучка — вочевидь, старий чимало часу проводив тут з луком.

— Таланить же новачкам, — пожартував я.

Він осміхнувся та знов напнув тятиву.

— Тренуюся, коли чекаю на клієнтів. — Чоловік випустив третю стрілу, і та увійшла в ціль чітко між двома попередніми — навіть торкнулася їх.

Потім він причепив лук до спинки свого сидіння в літаку та пішов до мішені. Я рушив за ним.

— Хтось любить у вільний час ганяти маленький м’ячик по траві дорожезними металевими дрючками, — він витяг стріли, — а мені до вподоби рибальство та полювання.

Я зміряв оком його літак.

— Слухайте, а чи зміг би я переконати вас допомогти мені вшитися звідси сьогодні?

— Ви що, переховуєтеся від поліції? — глипнув він на мене спідлоба.

— Ні-ні, — всміхнувся я. — Просто дуже хочу додому.

— Та я і сам вже думав зачиняти ангар і бігти у тепле ліжечко до моєї дружини, — він кинув оком на годинник, а потім помітив у мене на пальці обручку. — Либонь, ви теж хочете того самого. Хіба що не з моєю дружиною, — легко розсміявся старий.

— Саме так, сер. Саме так.

— І що, де ж ваш дім?

— Флорида. Думав, може, ви допоможете мені вирватися з цієї грози, а вранці я вилечу першим рейсом у Флориду. То що, чи годен я переконати вас підкинути мене кудись на схід від Скелястих гір?

— Господи, та куди ж ви так поспішаєте?

— У мене за, — я зиркнув на годинника, — тринадцять годин сорок три хвилини операція на колінному суглобі, а потім ще дві з заміни кульшового суглоба.