Чарльз Мартин - Гора між нами

— Звісно ж ні. Прошу вас.

Вона увімкнула зарядний пристрій та сіла ближче, знов розклавши навколо свої блокноти. Я повернувся до історій своїх хворих.

— «Висновки за результатами консультації від… — я поглянув у календар, шукаючи потрібну дату, — 23 січня. Лікар: Бен Пейн. Пацієнт: Ребекка Патерсон. Особисті дані: дата народження 6 липня 1995 року, номер медичної картки BMC2453, стать жіноча, білошкіра, успішний форвард правого флангу футбольної команди, лідер за кількістю голів у Флориді, має багато запрошень від різних клубів країни, включно з чотирнадцятьма пропозиціями від клубів Першого дивізіону. Три тижні тому мала операцію. Післяопераційний період стабільний, без ускладнень. Проходила активну фізіотерапію. Повний спектр руху відновлено, тест на згинання — 127 градусів. Тест на силу — суттєві покращення, як і в тесті на рухливість. Загалом, нога як нова, а за її словами, навіть краще. Пацієнтка повідомляє, що під час рухів болю немає. Їй дозволено повернутися до усіх її спортивних занять, окрім скейтбордингу — від цього я радив би втриматися років до тридцяти п’яти».

Я взяв наступну теку.

— «Перша ортопедична консультація, 23 січня. Лікар: Бен Пейн, — доводиться повторювати те саме, бо у світі електронних даних усе постійно плутається, і треба, щоб на кожному записі була вся необхідна інформація. — Пацієнт: Рашид Сміт. Особисті дані: дата народження 19 лютого 1979 року, номер медичної картки BMC17437, стать чоловіча, темношкірий, почав грати на позиції захисника у «Джексонвілльських ягуарах». Чесно, найшвидша людина, яку я бачив. Згідно з результатами МРТ розриву зв’язок чи сухожилок немає. Рекомендовано агресивну фізіотерапію. Також я б радив утримуватися від відвідування баскетбольних майданчиків до завершення професійної футбольної кар’єри. Рухливість обмежена через больові відчуття та подразливість, але за дотримання порад це зникне після завершення сезону. Можна відновлювати обмежені силові та швидкісні тренування, але до появи больових відчуттів. Повторний огляд призначено за два тижні. Також треба зателефонувати у баскетбольний клуб YMCA [4] Young Men ' s Christian Association ( YMCA ) — Християнська асоціація молоді. та сказати, щоб його картку анулювали».

На цьому поки що все. Ховаючи документи в рюкзак, я помітив, що жінка сміється.

— Ви лікар? — спитала вона.

— Хірург, — я помахав текою, яку ще тримав у руці. — Розбираюся з пацієнтами за минулий тиждень.

— А ви добре їх знаєте, еге ж? Своїх пацієнтів. Пробачте, не могла не підслуховувати, — вона осміхнулася, перепрошуючи.

— Це моя дружина мене навчила, — пояснив я.

— Чого саме?

— Бачити у людях дещо більше за суму серцебиття та кров’яного тиску відносно до індексу маси тіла.

— Мені б такого лікаря! — знов засміялася молодиця.

— А ви?.. — кивнув я на записники.

— Журналістка, веду рубрики у кількох часописах для жінок, — вона таким самим жестом помахала записником.

— А про що пишете?

— Про моду, усілякі нові тенденції, про стосунки. Частіше за все з гумором та сатирою. Одначе не плітки, ні, я не з тих.

— А я і двох слів зв’язати не зможу. А скільки статей на рік ви пишете? Приблизно?

— О… Гадаю, сорок чи п’ятдесят. — Вона схилила голову. — Зазвичай лікарі ненавидять такі штуки, — жінка кивнула на диктофон, який я й досі тримав у руці.

— А я навпаки, майже завжди з ним.

— Що, талісман?

— Щось на взір цього, — розсміявся я.

— Так зручно користуватися?

— Ну, мені справді зручно. Гадаю, без нього вже буде важко.

— Журналіст у моїй душі відчуває тут якусь історію.

— Він не помилився. Диктофон мені Рейчел подарувала. Це моя дружина. Я тоді гнав вантажівку з нашими меблями у Джексонвілль, додому. На мене чекала робота в лікарні, і графік дуже лякав Рейчел. Вона боялася стати типовою «вдовою лікаря», знаєте? Чоловіка ніколи немає, а дружина вечорами сидить удома з морозивом та дешевими серіалами. А диктофон… Так ми, можна сказати, спілкуємося. Намагаємося не згубити якісь наші дрібнички… Слухаєш голос — і ніби інша людина поруч. Я щось розповідаю їй між операціями чи коли мені треба вставати серед ночі. Потім через кілька днів віддаю їй. Вона записує якісь свої думки та переживання й віддає мені.

— А чому б просто не користуватися телефоном?

— Та ні, це не те саме. Спробуйте — ви зрозумієте, про що я.

— Давно ви одружені?

— Гм-м… цього тижня виповниться п’ятнадцять років. — Я кинув погляд на її руку. Каблучка на пальці являла собою таку, які дарують на заручини, але обручки не було. — А ви що ж, от-от маєте вийти заміж?