Чарльз Мартин - Гора між нами

— Давай же, трошки світла, — пошепки звернувся я до місяця.

Нічого. У мене, мабуть, була ще секунда чи дві. Руки зсудомило, біль у грудях був такий, наче мене прохромили чимось наскрізь. Я кашлянув, і в роті з’явився присмак крові. Руки тремтіли. Без світла ніяк.

Щось ковзнуло по моїй нозі, а потім клац — і зі входу вилетіла римська свічка, спалахнувши помаранчевим десь у тридцяти метрах над нами. У світлі феєрверка я побачив, як велика кішка спирається лапами на сорочку Ґровера — наче танцює з ним. Звірина підвела голову на світло, я націлився їй у шию, потім трохи опустив приціл до плеча й натиснув на гачок.

Стріли я не бачив. Я навзагал одразу кинув лук і впав додолу, намагаючись не втратити притомність. Знов кашлянув кров’ю — її було добре помітно на білому снігу.

Ешлі лежала поруч, вдивляючись кудись назовні.

— Вона пішла, все.

— Я влучив? — Мене всього скрутило від болю в грудях. Дихати було важко.

— Не знаю. Вона надто прудко втекла.

Я намацав її руку й так і лежав, важко дихаючи. Я надто стомився і не міг відтягти Ешлі назад до її мішка, тому просто пригорнув її до себе, закутав нас обох у мішок — і за мить відчув, як її серцебиття вповільнилося, а голова впала набік.

Прокинулися ми на світанку. Наполеон спав між нами. У світлі сонця було видно, що сталося вночі: Ешлі вилізла зі свого мішка та на руках доповзла до мене. Я обережно перевірив її ногу — вона знов набрякла, а шкіра стала помітно темніша. Долонею я відчув волосся на її нозі — відросло за десять днів. Серцебиття під кісточкою було в нормі, але цей набряк мені не подобався. Шкіра суттєво напнулася. Вочевидь, учорашня ніч відкинула процес загоєння назад. Шкода, що більше немає сильного знеболювального — їй воно знадобилося б. Я витрусив зі слоїчка дві пігулки звичайного та дав Ешлі. Потім скрутив свій мішок їй під голову, а сам одягнувся, зав’язав шнурки, узяв лук та рушив до Ґровера. Він лежав на боку й наче спав — мабуть, кішка його штовхнула. Від нього починалася доріжка крові, що зникала десь у скелях. Доріжка доволі помітна.

Від мого пострілу минуло вже кілька годин, і хто знає, добре це чи зле. Якщо пума була тяжко поранена, то за ці кілька годин устигла померти. Якщо ж рана незначна, то вона тільки відпочила та розізлилася.

Наполеон стояв за моєю спиною.

— Лишайся тут, — підняв я долоню. — Піклуйся про Ешлі, добре?

Той зник у її спальнику — назовні стирчав лише ніс.

Моє дихання повисало в повітрі щільними хмарками та щипало ніс. Дуже холодно. Я пішов кривавим слідом по камінню. Слід ставав дедалі тоншим — поганий знак. Мабуть, я не туди влучив, і тепер на мене десь чекає вкрай розлючена пума. Метрів за сто стежка перетворилася на рідкі краплі. Я спинився трохи подумати. Порив вітру кинув жменю снігу мені в обличчя. Попереду на великій голій брилі кривавий слід знову став доріжкою. Я пройшов іще метрів сто та натрапив на велику калюжу — мабуть, пума тут спинилася. Це добре. Нахилившись, я роздивився ближче: кров’ю просякнуто сантиметрів п’ять снігу. Це вже дуже добре. Принаймні для нас із Ешлі.

Я крокував по сліду ще метрів двісті — пума бігла крізь невеличкі кущі та валуни. А потім я побачив хвіст. Чорний кінчик нерухомо лежав на снігу. Тіло пуми ховалося десь під деревом. Я глибоко вдихнув та напнув тятиву. За два з половиною метри від кішки я вже бачив її голову. Прицілившись у шию, я натиснув на курок. Стріла глибоко увійшла в ціль, але пума вже давно була мертва.

Я присів поруч, дістав стрілу та роздивився хижака. Не можна сказати, щоб вона була велика. Без хвоста, мабуть, метра півтора. Вагою не більше за сорок п’ять кілограмів. Я узяв її лапу — може, кішка і невелика, але запросто могла б розшматувати мене. Судячи зі стану зубів, вона була вже немолода — либонь, тому й почала полювати на легку здобич. Таку, як ми.

Треба поквапитися, бо Ешлі хвилюватиметься. Я швидко повернувся по своїх слідах. Біль Ешлі суттєво посилився — її лихоманило. Ось-ось буде больовий шок. Я дістав свій мішок, засунув у її, сам роздягнувся, ліг поруч та обійняв, намагаючись зігріти. Її без упину трусило ще з годину. Коли вона нарешті заснула, я виліз та щільно загорнув її в два мішки, а сам розклав багаття й вирушив за пумою.

Ножем я зняв з туші шкуру та вительбушив. Вийшло десь двадцять кілограмів м’яса на кістках. Чистого м’яса тут приблизно сім кіло. Із цією здобиччю я повернувся до нашої печери, підкинув дров у вогонь і на гілках розвісив кілька шматків м’яса — смажитися.