Владимир Ешкилев - Богиня і Консультант

Почеконіус сповідував той офісно-менеджерський Символ Віри, у якому значилося, що справжній і свідомий свого суспільного покликання політтехнолог має кожної п’ятниці напиватися у нічному клубі. Щоправда, в офісно-менеджерському Символі було суворо наказано «напиватися до зелених чоловічків», а Почеконіус завжди зупинявся на тій стадії алкогольного ралі, коли навколишні гуманоїди ще зберігають своє природне забарвлення.

Він сидів за барною стійкою і крізь замацану склянку дивився на неприємного бородатого бармена. У склянці ще бовталося грамів сто віскі, тому бармен крізь нього виглядав не таким нахабно-непереможним, як при безпосередньому баченні. Почеконіус намагався розповісти барменові про духовність, але той на всі спроби залучити його до інтелектуальної розмови відповідав лише неконструктивними «угу» та «уу».

– …От скажімо, попи, – наполягав Почеконіус, наводячи свій «віскоскоп» на бармена. – Вони ж страшенно духовні, так?

– Уу, – погоджувався бармен. Він завзято крутив шейкер і не дивився в бік політтехнолога.

– Так от, узяли ми працювати у Фонд одного колишнього попика… Ха! – розсміявся Почеконіус і зменшив кількість віскі в склянці на третину. – Взяли ми його у штат рекламістом і запропонували написати базовий рекламний слоган для анісової горілки «Священицька». Хороша назва, правда ж?

– Угу, – знов погодився бармен.

– Не «угу», а дуже класна… Я придумав! – гордо повідомив політтехнолог і витер собі під носом краваткою. – Ми ж тоді думали, коли брали в штат того попа, що він напише нам щось духовне, якусь цитату з Псалмів чи щось таке… Він же на цьому всьому розуміється, семінарію якусь там закінчив… А він знаєш що написав?

– Уу?

– Він написав такий от слоган, прикинь: «Хто анісову п’є, в тому глистик не живе!»

– У!

– От-от, і я ж кажу, яка тут у сраці духовність? Тут духовність навіть посцяти не ставала. Глистик… Тобто, маленький глистик не живе, а великий глистище собі процвітає, нє? Тут є щось спільне з тими «маленькими українцями», про яких говорив… хто?

– Уу, – заперечив бармен.

– Правильно, – допив Почеконіус. – Не будемо уточнювати, позаяк…

– Який прикольний чорт! – раптом почув він жіноче контральто за своєю спиною. «Оппа, – подумав політтехнолог, – як я люблю тьолочєк з низьким тембром!»

Він озирнувся і спитав:

– Хто «прикольний чорт»?

Його чекала приємна несподіванка. За стійкою сиділи дві чарівні тьолочкі. Брюнетка і білявка. Брюнетка була копією акторки Заворотнюк, а білявка – співачки Агілери. Від них линула така заточена на секс енергія, що політтехнолога проперло по всіх каналах. Він миттєво забув про неконструктивного бармена і запропонував красуням:

– Замовимо лікерчиків чи коктейликів?

– Замовимо всього, чортику, – підтримала його ініціативу брюнетка. Білявка ж посміхнулася так заманливо-агілерно, що у пропертих каналах Почеконіусового організму запульсувала свіжа бадьора кров.

– Ай мумент, май діар сексіс! – політтехнолог розчепірив пальці у міжнародному жесті.

За мить на стійці з’явилися лікери, а за ними коктейлі, а за коктейлями – болотяні стовпчики абсенту і смугасті «Б-53». Гудьож пашол нєдєцкій, і за кілька годин Почеконіус таки побачив хрестоматійних зелених чоловічків. Один із тих чоловічків сидів на правому плечі голої брюнетки і запитував:

– Так де тепер може бути Валерій Мітелик?

– Т-ти хто?

– Відповідай на питання.

– Іди в топку!

– Неправильна відповідь, – сказав зелений і вкусив Почеконіуса за ніс. – Де Мітелик, чмо?

– Вд-дома, – припустив ошелешений політтехнолог. Те, що відбулося, було настільки несподіваним, що він навіть забув зойкнути. Зуби в потворчика були гострими. Ніс налився пульсуючим болем.

– Його немає вдома, – заперечив інший зелений чоловічок, який зручно вмостився на красивих грудях білявки. – А його дружина Анжела каже, що він поїхав у якесь відрядження від того вашого факаного Фонду.

– Від-дрядження? – здивувався Почеконіус і простягнув руку, щоби впіймати зеленого напрягальника. Але щось відштовхнуло його руку і вивернуло палець.

– Ой, боляче! – скрикнув політтехнолог. Він відчув, що його сечовий міхур наполегливо сигналізує про крайній ступінь свого наповнення.

– Де він? – спитав перший чоловічок.

– Я з-звідки з-знаю?

– Ви ж друзі.

– П-перепрошую, ми лише п-приятелі. Мені треба до туалету.

– А чим Мітелик займався останніми тижнями?