Владимир Ешкилев - Богиня і Консультант

27 серпня 2004 року

Розмовляв із фізиками. Вони розповідають про модну тепер «темну енергію». Мовляв, це і є чи то сама Сила, чи то її джерело. Питав їх, чому раптом наша свідомість реагує на Силу сильніше й оперативніше за тіло. Вони відмовилися коментувати. Порадили звернутися до спеціалістів із психотроніки. У СРСР, наскільки мене інформував Т., психотронікою займалася група покійного академіка Ігоря Смірнова [104] Смірнов (Абакумов) Ігор Вікторович (1950–2002) – син сталінського міністра Державної безпеки Віктора Абакумова. Народився у тюрмі після арешту батька. Класик радянської психотроніки. Займався проблемами створення семантичних полів і розробкою психосемантичного резонатора для створення технологій керування підсвідомістю людини. . У Києві, казав він, живе один із тих, хто нібито працював зі Смірновим у 80-х (?), такий собі генерал Ол. Кон-ко. Він, кажуть, затятий старий кагебіст, і спілкуватися з ним, напевно, не дуже то й приємно. Але треба спробувати вийти на нього через Геру Ва-єва. Той знає усіх тих старих спеців ще по лекторських групах ІМЛ [105] ІМЛ – Інститут марксизму-ленінізму. …

Валерій Петрович дочитав до цього місця і задумався. «Генерал Ол. Кон-ко»? Чи не той це Олександр Васильович Кондратенко, якого рекомендував Почеконіус як спеціаліста з проблеми керування егрегорами? Занадто багато збігів, щоби це було лише збігом! А хто такий отой «Гера»?

В Інтернеті він знайшов кількох «генералів Олександрів Кондратенків». Але годі було вияснити, хто з них живе у Києві. Пошукавши ще, він виявив, що один із тих генералів помер ще у ХІХ столітті. Щодо інших він знайшов лише побіжні згадки як про учасників якихось ветеранських з’їздів, почесних членів мисливських та фалеристичних товариств у Росії і в Україні. Один із них – генерал-майор у відставці О. В. Кондратенко-Петрух підпадав під усі параметри загадкового «кагебіста-психотронника». Йому було 74 роки і він, якщо вірити сайтові «Следопыт-П», мав членський квиток одного з українських краєзнавчих товариств.

Записавши про всяк випадок усі дані О. В. Кондратенка-Петруха і знайшовши у записнику телефон, який дав йому Почеконіус, Мітелик повернувся до Адамчукового щоденника.

29 серпня 2004 року

Сьогодні мав уже четверту розмову з нардепом С. Він пропонує мені такий «бартер»: я за тиждень до виборів передам йому Камінь під завірену нотаріусом розписку на 30 календарних днів, а він за це повністю профінансує чотири повноцінних літніх сезони арх. розкопок на півдні. Не розвідок, а таки розкопок! Це в теперішніх цінах десь до півмільйона, а може, й більше, якщо врахувати оренду землерийної техніки, хабарі місцевим «царкам» і т. ін. Дуже спокуслива пропозиція, але боюся, що він мене «кине» у найкращих традиціях теперішніх державних мужів. Може, попросити відразу грошима? Або половину авансом?

Радився з В. і М. Вони радять прийняти пропозицію. Попросив В. зробити приблизну калькуляцію витрат на розкопки трьох малих курганів. Сказав йому, щоб не забув про наші гонорари. В. питав мене, чи не можна «пробити» С. на фінансування експедиції в Іран, у Карманію, до древньої батьківщини Каменя. Спробувати можна, але…

30 серпня 2004 року

Чим ближче вибори, тим С. стає дедалі більш наполегливим. Що ж то буде у жовтні? Відбере в мене Камінь силою? Я під час останньої зустрічі у Києві дав йому почитати легенди, зібрані нами у 90-х в селах біля Відьминої Могили. У мене залишився стос записів, що їх робили студенти зі слів столітніх дідів і бабць. Наша руда М. їх гарно передрукувала і поклала до красивого адресу. Там, у селах, і досі оповідають про знамениту родину «планетників» Бубенків-Варбатів. Переказують, що якась Ориська (інша версія – Одарка) з Варбатів знайшла Планетний Камінь ще за «часів цариці» (певно, у добу Катерини ІІ, у другій половині вісімнадцятого століття). Переказують, що уві сні тій Орисьці явилася Чорна Жінка і заборонила переносити Камінь на інше місце. В уявленні теперішніх селян Камінь був величезним, важким, як половецька баба. Називають його «Ніруш-камінь», «Брилка-манка». Враховуючи, що ми знайшли Камінь у могилі, Ориська таки послухалася того привида. Камінь тримала на одному місці. За це, переказують, отримала дари зцілення і передбачення. І не тільки для себе, але й для доньок, онук і правнучок. Ті Варбати своїх рідних ховали поряд із Каменем і кожного разу досипали земляний вал. Так і виникла Відьмина Могила, що стоїть напроти Заячої Голови. Ми знайшли в тій могилі сім примітивних Варбатських підпоховань XVIII–XIX ст., але не знайшли першого, найдавнішого, в якому мала б лежати жриця, істинна володарка Каменя. Де воно? С. тими легендами зацікавився. Обіцяв теж розповісти мені цікаву історію про давні кургани. Що він має на увазі? Серед легенд Відьминої Могили просто в кабінеті С. згадав одну незаписану. Чув її на власні вуха від старої селянки Катерини Понюк (їй тоді було десь під 90 років!), мати котрої була, як вона стверджує, з тих славетних планетників Варбатів.