Владимир Ешкилев - Богиня і Консультант

А брат Янгель згадав один із найдавніших і найповажніших титулів Майстра Зброї – Kadosh Cadaverifero. Що означає, окрім іншого, «Священний Смертоносець».

Джура розбудив Реву тихим доторком. Козак рвучко підвівся, очима питаючи в Харка: «Що сталося?»

– Вовки! – повідомив той.

Місце їхньої ночівлі було посеред поля. Навіть багаття козаки не розпалювали, аби не виявити своєї стоянки. Рева відразу оцінив небезпеку і намацав біля ліжника заряджений мушкетон. У темряві він не побачив звірів, але Джура показав розчепірені пальці двох рук. Це означало, що звірів більше десятка.

– Я зможу їх відігнати, – раптом почувся голос Двійї.

– Це вовки, – сказав Рева, вкладаючи у два слова весь свій досвід багатьох полювань на степових хижаків, сильних, розумних і безжальних.

– Маю товчену кістку шамарай-звіра, – сказала Двійя таким тоном, яким полководець повідомляє про наявність у своєму арсеналі сотні важких гармат.

– Що за кістка? – запитав Джура.

– Займаємо оборону, – наказав Рева. Дитячі іграшки його тепер не цікавили.

– Дядьку Петре, дайте мені вашу люльку, – попросила мала планетниця.

– Лежи тихо! – гримнув на неї Рева.

– Бери мою, – Харко видобув з гамана коштовне приладдя, окантоване сріблом і сканню.

Поки Рева з мушкетоном і шаблею йшов до переляканих коней, Двійя насипала до люльки тютюну, змішаного з білим порошком. Джура кресалом видобув вогонь і через трут підпалив люльку. Запахло горілою кісткою.

«Ото дурний, – подумав про Харка Рева, – запоганив таку добру люльку!» Він вже бачив темні силуети хижаків, які були за п’ятдесят кроків від стоянки. За двадцять кроків вже можна буде їх постріляти, вирішив козак.

Харко тим часом став з пістолями з протилежного боку. Трьох стволів і двох шабель для надійного захисту було мало, і Рева приготувався жертвувати кіньми. Раптом вовки завили. Це здалося козакові дивиною, адже перед нападом і під час атаки степова зграя завжди діяла безгучно. Завивання тривали недовго, потім силуети вовків розчинилися у передранковій сині.

– Вовки завжди тікають від запаху шамарай-звіра, – сказала Двійя, підходячи до Реви.

– Що за шамарай-звір?

– Ці звірі жили у давні часи, тепер їх немає, – пояснила планетниця. – Лише ми знаємо, де знайти їхні кістки. А в прадавні часи шамарай-звірі були царями вовків і ті їх боялися. Коли Праматір Претана привела наші роди у ці степи, тут панували шамараї і вовки. Вовків тут було стільки, що вони могли подолати і з’їсти ціле військо. А людей у ті часи було ще небагато і перемогти звірів зброєю вони не подужали. Багато воїв тоді склало голови. Деякі вожді навіть хотіли вертати на схід, до Старої Землі [84] Стара Земля – мається на увазі Іранське нагір’я і землі навколо Каспійського моря. , так злякали їх тутешні звірі. Тоді мудра Праматір Претана розсварила вовків і шамараїв, і вони понищили одні одних. Шамараїв узагалі не лишилося [85] Шамараї (шамрай-звірі, асамари) – за однією версією, велетенські гієни доби палеоліту, подібні до тих, які в Африці дожили до часів фараонів, за іншою – велетенські печерні леви (інша назва – «скіфські вовки»), яких арабські мандрівники доби багдадських халіфів помилково називали барсами. . Про ті часи є давня пісня, мама її співала… Ця річка, – Двійя показала туди, де ледь сріблилася стрічка води, – недарма називається «Самарою». Колись давно вона називалася Шамарай-рікою. А південніше має бути Вовча ріка, так?

– Так, – підтвердив козак. Він вже не знав: чи то дивуватися йому, чи то стерегтися незрозумілих умінь і дивних знань відьмочки.

– Не бійтеся, – прошепотіла йому на вухо мала і притиснулася до нього усім тілом. – Поки я поряд з вами, вам треба боятися лише одного Чорного. Від усіх інших я вас зможу захистити.

Напій із мухоморів Майстер Зброї варив довго й неквапно, підсипаючи до нього висушених трав і дрібних червоних кристалів зі шкіряного мішечка. За той час брат Янгель спорудив на могилі загиблого Паладина щось на кшталт арки з великого каменюччя, якого погани колись притягли до острівця велику силу. Якраз коли Архіваріус закладав до «арки» замкового каменя, Майстер покликав його до вогнища.

– Зараз вона охолоне, і ви, брате мій, зможете наснажити своє яснобачення Силою святої соми. Ви коли-небудь робили подібне?