Владимир Ешкилев - Богиня і Консультант

– Астрашана.

– Майже вгадав.

– Я не вгадую, я знаю. ОМ ТАРЕ!

– ОМ! Все одно, прощавай, всезнаючий сину Уастрешани.

– Розв’яжи мене!

– Сам розв’яжешся. Твій ніж, до речі, лежить отут, на кріслі. Викинь цей фальшак, тобі такий не личить. А от «Nicon Monarch» я забираю. Це – вєщь. Як пишуть у твоїх улюблених романах-фентезі: беру за правом переможця… І ще до твого відома – на другому поверсі спить хазяйка цієї хатинки. Спить, хропить і трошки пердить. Певно, буха й обдовбана.

– Спить? – Яра шарпнувся. – Де її охорона?

– А біс її знає. Нагорі, окрім неї, немає нікого. Я перевірила. Чисто.

– Вони якось зв’язані з тим «Агатом»?

– Качаєш інформацію?

– Тобі шкода?

– Ні, мені смішно.

– А у підвалі тобі теж було смішно? Якби не я…

– О, мій визволителю, колись я тебе ніжно-ніжно поцьомаю, обіцяю.

– Сучка.

– Вони – тлуки, раби нижніх чакр. Їх усіх грають втемну. Вони навіть не зрозуміли, кого впіймали. Забирайся звідси, поки ці гобліни не повернулися. ОМ ТАРЕ!

Він почув, як невідома виходить надвір і різким ривком звільнив свій зап’ясток.

За кілька хвилин він видряпався з клейового кокону, знайшов ніж і вийшов із будинку. Небо світлішало, десь заспівав півень. Тепер йому здавалося, що він втратив останні сумніви щодо свого Шляху. Його Шлях лежав перед ним – ясний, зрозумілий і щедро освітлений Батьком-Сонцем.

Кав’ярня «Кімбо» відчинялася о восьмій ранку. Почеконіус прийшов раніше і тепер переминався біля дверей, час від часу дивлячись на годинника. Рівно о восьмій він мав зустрітися з представником замовника. Сам замовник шифрувався, але його представника Почеконіус добре знав. У колі політтехнологів цього огрядного добродія позаочі називали Свинопотамом. Офіційно він очолював регіональну аналітичну агенцію і добре платив за компромати.

Свинопотама Почеконіус помітив вже тоді, коли той простягнув руку для вітання. Рука була м’якою і вологою. Почеконіуса пересмикнуло від огиди. «Чому всі підлаки такі пітливі?» – запитав він себе, розтягуючи губи у привітну посмішку. За кілька хвилин вони вже сиділи за столиком і замовляли каву. Свинопотам замовив romano. Почеконіус згадав, що в romano кладуть лимонну шкірку, і попросив принести expresso.

Свинопотам вийняв з барсетки шмат паперу і щось підчитав з нього. Потім сказав:

– Замовленнячко специфічне.

– Як завжди.

– Специфічніше, аніж завжди.

– О Господи! – Почеконіус скрушно похитав головою. – Знову кіна в баньках? Сіські-піські?

– Не вгадав, – Свинопотам вдоволено рохнув. – Замовник цікавиться ворожками.

– Ким?

– Замовник вважає, що для впевненої перемоги його політичної сили в нашому регіоні йому необхідна підтримка місцевих майстрів та майстринь магії. Просять скласти повний список ворожок і чаклунів з їхніми точними адресами. Я наголошую на слові «повний».

– Я так бачу, що таки прийшла мода на містику. Скоро поїдемо до шаманів на тренінги… Список має бути по всій області?

– Так.

– Це сотні осіб.

– Напевне.

– Десять тонн.

– Баксів?

– Євро.

– Ну, батєнька, ви заломлюєте! – Свинопотам картинно розвів руки. Офіціантка якраз поставила перед ним romano. Шматочок лимонної шкірки стирчав із філіжанки, наче жовтий свинячий хвостик.

– Багато ворожок і чаклунів себе не афішують. Треба наймати людей з контори. І то не усяких «панів майорів», а лише тих, котрі в темі. Це коштуватиме грошей.

– Шість.

– Дев’ять. Це остаточна ціна. Тільки для тебе.

– Добре, я пораджуся.

– Авжеж, порадься.

Вони ще задля проформи поторгувалися, але Почеконіус не вступався. Він був упевнений, що ніхто, окрім ФПП, не візьметься за виконання такої екзотики. Потім Свинопотам розповів свіжий київський анекдот і відкланявся. Почеконіус якийсь час дивився, як той віддаляється, широко крокуючи і розмахуючи дорогим шкіряним портфелем. Замовлення Почеконіусові не сподобалося. Воно містило в собі щось таке, чого він не міг до кінця второпати. Від такого замовлення тхнуло війнами нічними і підземними. Тхнуло найглибшими коморами тої Темряви, якої він не хотів знати.

У давні часи Яра, Міта і Боб облаштували собі ничку в порожнині старого муру, що колись відділяв військову частину від міської території. На місці ангарів, плаців і казарм вже давно побудували торгівельні центри і багатоповерхівки, але старий мур пережив епоху будівельного буму. Хоча з боку новобудов до нього приросло свіже гроно бетонних гаражів, розкішна дубова алея, що тяглася вздовж муру зі сторони міста, як і за старих часів рятувала перехожих від літньої спеки.