Александр Ульянов - Перли і свині

Рита на той час діяла, а не копирсалася в мізках. Був у почті королеви динозавр Буль. Круглий, з видряним обличчям, окулярами в масивній обсидіановій оправі. В палаці він займався тим, що перекочувався з одного кінця у другий – від королеви до короля – і шепотів їм щось на вухо. А оскільки він більш-менш був схожим на людську істоту, то Риту він приваблював. Знаючи про Панагію, вона намагалася намовити цього бевзя переконати короля чи королеву перебратися туди чи попередити принаймні їхніх мешканців. Але переконати ідіота – це все одно, що змусити віслюка співати арію з опери Верді.

Окрім себе, панагійці теж нічого не знали. Вірніше, вони навіть не здогадувалися про велетенський океан, трохи більший від їхнього континенту. Спека там стояла неймовірна, але не досить для того, щоб підсмажитися. Першим туди прибув всюдисущий Мусій, що ми його якось ненароком викинули з оповідки. Спека його не вразила, а вразили неймовірна краса і велич континенту, великого зеленого клина джунглів, що закривав горизонт океану. Коли він розповів про цей факт панагійцям, вони досить здивувалися, а ще більше, коли Мусій розповів їм, що вони, люди, розмножаються попарно. Панагійці були гермафродитами, а коли ще й соромилися, то ховали у живіт, як страуси у пісок, голову. У них був президент і парламент, і коли наставав час для політичних баталій, то вони, замість того щоб бутусити одне одного, ховали голови в живіт. Тож, вислухавши Мусія, вони спочатку піддали його санобробці, а потім запроторили до тихопомішаних божевільних – бахо. Їх там перебувало в неміряній кількості. З точністю можна сказати, що президент був карликовим диктатором, котрий диктував закони й угоди у себе перед люстром і в душі теж переживав, що він бахо. Рита прибула другою, на есмінці.

Як естет і, як кожен гомосексуаліст, у душі гомофоб, Абрахам Лі не міг пропустити свою вихованку й улюбленицю Риту. Те, що клепалося, пускало дим, іскрило і бзділо, було не що інше, як будівництво військового крейсера, що, сказати по правді, видавалося доволі вдалим у таких умовах. Риту ж потягнуло на Панагію лише з однією метою – метою слов’янського месіанства врятувати людство. А може, й американського, хто його знає, пройшло відтоді досить багато часу. Так вони сиділи, махали ногами у теплій океанській воді з цікавими пиками рептилій, що виринали, щоб поглипати баньками на двох чудовиськ. Вони говорили про те про се, згадували Африку, згадували пригоди і тужили за рідною землею, принаймні Рита. І вони погодилися з’їздити на Панагію. Забрехавшись з усіх сторін, з ними покотився і динозавр Буль. На даний момент в опалі і нікому непотрібний. Так, потім уже втрьох, вони розмишляли про квантову механіку, про фізику, містику, метафізику і про Господа Бога. Буль про Господа Бога нічого не знав. Вершиною його містичного апогея був король, королева або навіть він сам. Зате він знав слово «Росія». І це Абрахама Лі, який провів досить багато часу в цій країні, зацікавило, і він подумав, що пан Буль може згодитися у цьому розвідувальному круїзі.

Панагійці ходили на двох ногах, мали трипалі руки, дуже витончені обличчя, особливо носи – з красивими крилами, і широко розкриті дитячі очі, що зачудовано дивилися на великий свій світ – Панагію. І вони побачили великого чорного динозавра, що смолив їхнє чисте небо сажею, і від здивування роззявили роти. Ліворуч і праворуч пливли менші баркаси, але не менш страшнючі, ніж той, великий, з чотирма гігантськими трубами, тобто гарматами.

До цього м’ясожерні мажори перебували в лінивій дрімоті, але вибрики на злидотних островах їх украй розлютили. Тож вони заходилися точити сталеві зуби і пазурі, чистити пластикові крила, і були готові до будь-якого тотемного походу. Їм усе одно, коли і на кого. Але блохоносців з острова 2 вони не терпіли, про Панагію не здогадувалися і знали про неї, як про красиву казочку, з якої вони всі повиростали. У парламенті теж відбувалися зміни, можна сказати, фізично-містичні. Колобки булі почали множитися. Спочатку урядовці грішили на осінню нежить чи якусь там лихоманку, але потім їх з’явилося двоє, троє, четверо, п’ятеро, шестеро… Скоро вони пищали і каталися по парламенту цілими виводками і потребували своїх законних прав. Королева подумала півсекунди і пропищала: «Хай собі». Але чвари та інтриги вічні, як вірус чи блоха на шкірі собаки, якщо за ним не доглядати.

Доки розгоралися пристрасті, мажори налетіли на острів. Зчинилася така різанина, що не доведи Господи! Блохоносці виявилися напрочуд кмітливими і залишки нафти використали як вогнемети. Половина, а то і менша частина мажорів повернулася каліками і померла. Решта навіки потонула в океані. Королева надула губи і сказала: «Треба в цьому ділі розібратися…» Але молокососи недовго вовтузилися, а пішли з оравою булів за підтримкою. Абрахам Лі задумався, а потім промовисто сказав: