Александр Ульянов - Перли і свині

Динозаври задумалися. Нарешті найстаріші зробили висновок, що Абрахам Лі, хоч і не динозавр, але досить поважна і статечна людина. Пішло все по бартеру. Нафту, мате на хрум-хрум і п’ять капсул від імунодефіциту, що теж було липою. Для чого масні гидкі калюжі і металобрухт були потрібні людям, їх не стосувалося.

О цій порі 20013 року на суперконтинент, зелений, як аптечний спиртовий розчин, під назвою Панагія, на берег зійшов чоловічок, поставив твердо срібну валізку, а вже потім обітер спітнілу лисину. Рундучок цей був прикований до руки, як у гангстерських бойовиках, і невідомий готовий був скоріше лишитися руки, аніж саквояжика, бо ціль та мета втрачали для нього сенс. Звали людину Люмінал Капусняк. Він з’явиться в нашій історії в самому кінці, так що можна вірно сказати: ми бачимо його вперше і востаннє. Перед ним врізався в океан цілий клин зелені. Задоволено мугикаючи, він усе повторював: «Он воно як… Он воно як… Он воно як…» Щось пролетіло у небі, і Люмінал Капусняк помахав поважно рукою. Він глянув на сталевий косяк мегаполіса, складеного зі стометрових будівель, і здивувався, що динозаври бувають менші і хитріші, ніж курчата. Взагалі там було багато невиданого звіра: і маленького, і великого. Люмінал спробував з ними заговорити людською мовою, але нічого не почув, окрім писку, але той писк був йому зрозумілий. І замовивши равлика-таксі, він покотив до першого-ліпшого бару вкинути у шлунок дві-три порції сімдесятиградусного пійла. Від чого щасливо потягнувся.

У Рити з’явилися прихильники і прихильниці. Вона, я і Ізраїль мали успіх у динозаврячому світі. Нас запрошували на гостини, частували хрум-хрумом. Риту негайно захотіли спарувати з принцом, подібним до зеленої жаби, з чоловічою головою, ластами і п’ятьма кінцівками. Але Рита сказала «фі». Їй подобався я, принаймні сподівався на це. Ми роздавали автографи, фотографувалися і фільмувалися. Ізраїль ходив надутий, як гагара з обрубаним вухом. Але плану свого не видавав, хоча в кожному кутку знали, що він замислював. «Щось недобре», – бурчали старезні динозаврихи і ховали від нього онуків. Словом, ми попали в аристократичну спільноту й отримали відразу по титулу динозавра 1, 2, 3 ступеня. А потім були бал і фуршет.

Над обсидіановим островом Абрахама Лі удень і вночі стояв чорний дим. Лі на цьому тлі виглядав зовсім білим чоловіком, настільки чорний дим був темний. Тріщали пилки, скрипіли каркаси, робочі стягували якісь незрозумілі предмети. Завозячи хрум-хрум на острів, прибульці або торговці привозили всілякі дрібнички – намисто, браслети, сукні. І все це мало бралося до уваги. Кинулися лише тоді, коли у місті почали з’являтися супермаркети Абрахама Лі, де продавали розкішні костюми, сукні, чудернацьку зброю. Помалу у моду серед молоді входила говірка Абрахама Лі. З цим боролися, проколюючи язики великими і грубими шпильками, але нічого не допомагало. Кільце людської цивілізації стискалося все вужче і вужче. Дівчата, у яких не було пухнастих хвостів, штучно собі прирощували; інші, навпаки, ампутували і походжали алеями, що тобі пава. У цьому блискучому, з польоту, нікелевому мегаполісі мешкали цивілізовані динозаври, десь до ста різновидів. Діти заможних динозаврів бавилися на повітряних скутерах, або їх ще називали металевими гойдалками. А за обсидіановим перевалом мешкали гіпи, що не мали шерсті, натягали на себе металеві крила і час від часу, коли хотілося пожерти смачненького, вони відправлялися у мегаполіс. У мегаполісі лише споживали хрум-хрум, були чемними і делікатними ханжами до чорноти. За окрему плату Абрахам Лі пообіцяв (ви ж мене знаєте) захистити бідних і нещасних динозаврів. Старого короля під веселі вигуки, під хрум-хрум віддали диким гіпам, що сиділи у клітці і тільки на те й чекали. Але короля вони не доїли, надто старим і смердючим було його м’ясо. Нам довелося дати драла. Всі тепер користувалися – від сірника до автомобіля – виробленим на заводах Абрахама Лі, щоб незабаром лишитися голими і босими.

Улюблена чашечка-черепашка. Білий пух пари над рожевою карафою. Так вона зустрічала день, зашторений чорним бархатом на всі чотири вікна. Жалюзі підіймалися, і рожеве світло світанку лилося на предмети, розкидані, словом, там, де їм бути. Потім королеву оточували чорношкірі динозаврики півметра зросту, з теплою кров’ю у жилах, пестили і лизали її тілеса шерехатими язичками. Головне – білий пух над рожевою карафочкою. Починалося одягання. Одягання було повільним, як сон чи як кіноплівка в рапіді. Королеві підносили річ, і вона говорила «фі!», а коли подобалася, то говорила «фа». І так із самого початку і до самого кінця. Далі викликалися Ді1, Ді2, Ді3. Вони йшли, тягнучи пуза підлогою, важко дихали і мислено кляли один одного. По черзі вони звітували про події на острові. Королева власноручно била палкою по горбах Ді1, Ді2, Ді3. Вони поверталися, і кожен думав про одне – у кого більші яйця і стручок.